Wyniki wyszukiwania - Biblioteka Nauki

1

Знаний дослідник історії Центрально-Східної Європи. До 70-річчя чеського історика професора Яна Рихліка

100%

Vidnyanskyj S. , Kravchuk O.

|

nr 33

371-396

EN

The purpose of the article is to highlight the contribution of the Czech historian and ethnologist Professor Jan Rychlík to the study of the history of Central and Eastern Europe. The research methodology was aimed at the analysis of the scientist's main publications on the history of the countries of Central and Eastern Europe. The applied research principles of historicism, scientific objectivity and systematicity contributed to highlighting the main aspects of J. Rychlík's diverse scientific work. The authors of the article note that for J. Rychlík history became one of the priority objects of scientific study after the Velvet revolution of 1989, when, under the conditions of democratization, historians of Czechoslovakia gained freedom of scientific creativity. Among the relevant research topics was the issue of relations between Czechs and Slovaks in 1918-1992. The scholar thoroughly researched their individual stages and, in particular, the period of the first Czechoslovak Republic 1918-1938 - one of the few democratic states of Central and Eastern Europe at that time. J. Rychlík deeply analyzed and assessed the trends of socio-political, economic, and cultural development of various regions of the First Republic, the peculiarities of interethnic relations, its international position, noted the positive role of this state in the history of the Czechs, Slovaks and Ruthenians-Ukrainians of Transcarpathia. Summarizing Czech-Slovak relations in general for the years 1918-1992, J. Rychlík considered one of the main reasons for the termination of the Czechoslovak state at the end of 1992 to be the failure to create a political Czechoslovak nation. The field of scientific interests of J. Rychlík also includes the national histories of the countries of Central and Eastern Europe, which resulted in the publication of a number of monographs on the past of the states of the region: Bulgaria (2000), Macedonia (2003), Croatia (2007), Slovenia (2011), the Czech Republic (2013), Ukraine (2015, 2022), Slovakia (2023), where the researcher was a co-author. In the conclusions of the article, the authors stated that J. Rychlík is one of the leading contemporary Czech researchers of the history of Central and Eastern European countries. The contribution of J. Rychlík to the study of the history of Czech-Slovak relations from 1918 to 1992 is especially significant. Jan Rychlík's extensive work on the history of the Czech and Slovak state is an important basis for further study of the past of the Czech Republic and the Slovak Republic in different periods.

UK

Мета статті полягає у висвітленні внеску чеського історика й етнолога професора Яна Рихліка в дослідження історії Центрально-Східної Європи. Методологія дослідження спрямовувалася на аналіз головних публікацій ученого з історії країн Центрально-Східної Європи. Застосовані дослідницькі принципи історизму, наукової об’єктивності та системності сприяли висвітленню головних аспектів різноманітного наукового доробку Я. Рихліка. Автори статті відзначають, що для Я. Рихліка історія стала одним із пріоритетних об’єктів наукового вивчення після «осксамитової» революції 1989 р., коли в умовах демократизації історики Чехо-Словаччини отримали свободу наукової творчості. До актуальних дослідницьких тем належало питання відносин чехів і словаків у 1918-1992 рр. Ученим ґрунтовно досліджено окремі їх етапи і, зокрема, період першої Чехословацької республіки 1918-1938 рр. – однієї з небагатьох тогочасних демократичних держав Центрально-Східної Європи. Я. Рихлік глибоко проаналізував і дав оцінку тенденціям суспільно-політичного, економічного, культурного розвитку різних регіонів Першої республіки, особливостям міжнаціональних відносин, її міжнародному становищу, відзначив позитивну роль цієї держави в історії чехів, словаків і русинів-українців Закарпаття. Підводячи підсумки чесько-словацьким відносинам загалом за 1918-1992 рр., Я. Рихлік уважав однією з головних причин припинення існування чесько-словацької держави наприкінці 1992 р. те, що не було створено політичної чехословацької нації. До сфери наукових інтересів Я. Рихліка також належать національні історії країн Центрально-Східної Європи, результатом чого стала поява низки монографій про минуле держав регіону: Болгарії (2000), Македонії (2003), Хорватії (2007), Словенії (2011), Чехії (2013), України (2015, 2022), Словаччини (2023), де дослідник виступив співавтором. У висновках статті автори констатують, що Я. Рихлік є одним із провідних сучасних чеських дослідників історії Центрально- і Східноєвропейських країн. Особливо значним є внесок ученого у вивчення історії чесько-словацьких відносин 1918-1992 рр. Великий доробок Яна Рихліка з історії держави чехів і словаків є важливою основою подальшого вивчення минулого Чехії та Словаччини різних періодів.

2

Krótka historia polskiego sformalizowanego konstytucjonalizmu

100%

Ławniczak A.

Wrocławsko-Lwowskie Zeszyty Prawnicze

|

2016

|

tom 7

21-35

EN

Polish constitutionalism already has a sufficiently long history. Sensu largo its beginning comes with the birth of the Polish state, because in the material sense constitution means a form of government. In the case of our state we can observe the evolution of the political system from patrimonial monarchy to noble democracy. In this phase of our history it is easy to find any juridical acts known as constitutions such as for example the Nihil novi constitution — the juridical foundation of limited monarchy. In the final years of I Rzeczpospolita (Commonwealth) we see the so-called Constitution of May 3, but in the reality the name of this legal act was the governmental law. So the first complete constitutional act in our history was the Constitution of the Duchy of Warsaw, which was created by Napoleon in 1812. In 1815 Tsar Alexander I was the donator of the Kingdom of Poland and its Constitution. The latest example of our monarchical Carta Magna was the Act of November 5 — the renewal of the Kingdom of Poland on the part of German and Austrian emperors. In 1921 Poland was already a republic with its own democratically written Ius Supremum. The Constitution from this year has democratic slogans, but later the ideological climate in Europe changed in the direction of the authoritative paradigm. One of the effects of this tendency was the Polish Constitution of 1935. After the Second World War our country became the people’s democracy with juridical foundation in the form of the Constitution of 1952. In 1976, as a result of the change in the official Highest Law Poland entered the socialist democracy, annihilated from the legal sphere by the amendment of 1989, which declared “democracy without an adjective”. Finally in 1997 there appeared the new Constitution as the juridical confirmation of a democratic state of law.

UK

Польський конституціоналізм має вже досить довгу історію. Sensu largo починається вона разом з початком польської державності, оскільки у матеріально-правовому значенні конституція уособлюється з політичним устроєм. Це виникає з того, що у широкому розумінні цього поняття значення конституціоналізму є невід’ємно пов’язане з Польщею чи також іншою державністю навіть тоді коли надається у ній більшого значення праву. У Польщі воно набирало значення разом з еволюцією державного ладу, яка вела до розвитку шляхетної демократії. Його ріст супроводжувався виникненням ряду юридично-нормативних актів, які часто називалися конституціями. Серед них слід і треба згадати Радомську nihil novi від 1505 р., яка була юридичним фундаментом обмеженої монархії перед Поділами Польщі. Перед її занепадом у 1767 р. з’явилися Кардинальні права, які становили передумови для названого конституцією Державного Закону від 1791 р., яке розглядається у вітчизняній літературі як перше польське і європейське інституалізоване Ius supremum, хоча можна притримуватися думки, що насправді цей юридично-нормативний акт означав закінчення на своїх початках національного етапу розвитку польського конституціоналізму. Він перейшов на черговий етап свого розвитку тоді, коли у 1807 р. французький король надав у Дрездені першому у історії нашої держави юридичному документу найвищого рангу назву конституції, так что он повинен бути expressis verbis визнаним конституцією. Після закінчення Наполеонівських війн він був замінений на Конституцію Польського Королівства, авторства Олександра І. Третім і останнім документом цього типу у історії Польщі був створений Вільгельмом ІІ і Францом Йосифом І aкт від 5 листопада 1916 р., який слід визнати похоронним дзвоном конституційної монархії над Віслою. Республіканізація державного ладу після поразки центральних держав сприяла тому, що головний закон від 1921 р. мав демоліберальний характер, що виражало пануючі у Європі після І світової війни настрої. Їх зміна у авторитарному напрямку знайшла у багатьох країнах своє віддзеркалення на конституційному просторі. Так також було у Польщі, де у 1935 р. появилась на світ Квітнева Конституція. Начебто у збірці, яка охоплює її, а також схожі з нею відповідники, вона являється найцікавішим плодом законодавчої думки, який послужив натхненням для декількох закордонних юристів, у тому також буцімто для французького, коли над Сеною V Республіка замінила ІV. Натомість у Польській республіці після того, як вона попала під радянську сферу впливу прийшов час на виникнення Головного Закону, який відповідав тодішній стадії розвитку. Нею була Липнева Конституція від 1952 р., яка підтверджувала встановлення у Варшаві народної демократії. У 1976 р. внаслідок зміни записаних положень Найвищого Закону, вона перетворилась у соціалістичну демократію. У свою чергу у 1990 р. підлягла трансформації у „безприкметникову” демократію, що знайшло своє відображення у новому Найвищому Законі від 1997 р. Воно відкрило новий етап у історії нашого конституційного розвитку, який принаймні у формально-правому вимірі надалі триває.

3

Індивід і соціум в контексті «колективної пам’яті» Моріса Гальбвакса

80%

Ilin V.

Проблеми всесвітньої історії

|

2023

|

nr 22

7-15

EN

The issue of collective memory, which is an integral component of modern memory studies, is considered in the paper. Memory, as the author notes, is a way for people to construct their past, which belongs to history. The concept of “collective memory”, proposed by the French historian and sociologist Maurice Halbwachs at the beginning of the last century, opened the prospect of overcoming the absolutization of psychologism in historical research, and also defines the scientific sense of the meaning of collective historical trauma. The ideas of the French scientist regarding the presence of memory in the oral tradition and methods of analyzing forms of oral communication are studied. The sense of using the concept of “frame”, which is a combination of spatio-temporal and social representations mediated by place, form, name, reasoning, and language, is revealed. In this context, the main idea of the scientist is the assertion that memories of the past are determined by social frameworks. The variability and transformation of social frameworks in connection with the entry of a person into many groups is emphasized in the paper. Group memory is the memory of people who live now and can discuss memories of their past. Examining Christianity as an example showed how gradually the collective memory of a group of believers, which coincided with the collective memory of society as a whole, was completely transformed under the influence of new and the latest social challenges. The role of tradition in the historical process is considered in the context of collective memory. Therefore, the paper suggests that society is able to act productively if its institutions rely on collective ideas and collective memory.

UK

У статті аналізується проблема колективної пам’яті, невід’ємної складової сучасних memory studies. Пам’ять, зазначає автор, є способом конструювання людьми свого минулого, яке належить історії. Запропоноване на початку минулого століття французьким істориком і соціологом Морісом Гальбваксом поняття «колективна пам’ять» відкрило перспективу подолання абсолютизації психологізму в історичних дослідженнях, а також визначає науковий смисл значення колективної історичної травми. Аналізуються ідеї французького ученого про наявність пам’яті в усній традиції і методах аналізу форм усної комунікації. Показано значення використання поняття «рамки», яка є комплексом просторово-часових і соціальних уявлень, опосередкованих місцем, формою, ім’ям, міркуванням, мовою. В даному контексті основна думка вченого полягає в твердженні, що спогади про минуле обумовлені соціальними рамками. У статті здійснено акцент на мінливості і трансформації соціальних рамок в зв’язку з входженням людини у багато груп. Пам’ять групи є пам’яттю людей, які живуть тепер і можуть обговорювати спогади про своє минуле. Розгляд в якості прикладу християнства показав, як поступово спільна пам’ять групи віруючих, що співпадала з колективною пам’яттю суспільства в цілому, повністю трансформувалася під впливом все нових і нових соціальних викликів. В контексті колективної пам’яті розглядається роль традиції в історичному процесі. У статті підкреслюється, що суспільство здатне продуктивно діяти при умові опори його інститутів на колективні уявлення і колективну пам’ять.

4

«Дожити до ста»: моделювання героя в романі Володимира Лиса Століття Якова

80%

Krupka L.

Kultury Wschodniosłowiańskie - Oblicza i Dialog

|

2019

|

nr 9

59-65

EN

The article is devoted to the study of the novel by Vladimir Fox, The Age of Jacob. The main purpose is to analyze ways of modeling identity in the context of the axiological priorities of the protagonist as a collective image of the Ukrainian peasant in the 20th century.

5

Радянський джентльмен: український професор супроти викликів історії

80%

Blashkiv O.

Kultury Wschodniosłowiańskie - Oblicza i Dialog

|

2019

|

nr 9

11-22

EN

The emphasis is placed on the main character’s personal, national and academic identity. A university professor and a linguist, the protagonist constructed his identity through combining the elements of Sovietness, Englishness, and Ukrainianness. While focusing on the protagonist’s identity quest, the author also identifies historical context of the novel, which is rooted in Ukrainian socio-historic reality throughout the 1950s-2010s.