Wyniki wyszukiwania - Biblioteka Nauki

1

Від ідеологізації до патріотизму: рецепції моделі А. Міцкевича «Поет і народ» в українській письменницькій критиці XX – початку ХХІ ст.

100%

Дирибало (Dyrybalo) О. O. , Чик (Chyk) Д. D.

Pomiędzy. Polonistyczno-Ukrainoznawcze Studia Naukowe

|

2022

|

nr 4(1)

157-167

UK

Стаття присвячена дослідженню рецепції моделі А. Міцкевича «Поет і Народ» у критичних дослідженнях українських письменників ХХ ст., які простежили створений А. Міцкевичем канон стосунків між митцем і суспільством, який справив глибокий вплив на літературу польського романтизму. Розглядаючи рецепцію парадигми «поет і народ», автори статті зазначають, що українські поети радянського періоду були змушені розглядати окремі мистецькі явища крізь призму тогочасної комуністичної ідеології. Одним із найбільш послідовних і продуктивних інтерпретаторів А. Міцкевича серед українських письменників був М. Рильський, який залишив значну кількість літературно-критичних і публіцистичних статей про польського поета. М. Рильський як критик дав найглибші наукові стандарти аналізу поетики творчості А. Міцкевича. Він не відкидав загальноприйняту схему творчої еволюції польського поета, але застеріг дослідників від її монолінійного вимірювання. М. Рильський був першим в українському міцкевичознавстві, хто помітив, що змішування стилів притаманне творчості А. Міцкевича впродовж усього його творчого життя. М. Рильський допустив ототожнення поета Конрада Валленрода з однойменного твору з самим А. Міцкевичем, застерігши, що все-таки особа героя не відображає і не може відображати особистість автора. М. Рильський характеризував Конрада Валленрода як загадкового і суперечливого, яким був і А. Міцкевич. У статті також порівнюються інтерпретації М. Рильського та польських дослідників і письменників, зокрема Марії Цесла-Коритовської та Яна Каспровича. Автори простежують, що український поет Д. Павличко першим в українському літературознавстві звернув увагу на ідею Європи в художньо-ідейній системі А. Міцкевича як ідею Батьківщини.

EN

The article is devoted to the research of reception of A. Mickiewicz’s model “the Poet and the People” in twentieth- century Ukrainian writers’ criticism. The writers traced the canon of relations between the artist and society created by A. Mickiewicz, which had a profound influence on the literature of Polish Romanticism. Considering the reception of the ‘poet and people’ paradigm, the authors of the article note that Ukrainian poets of the Soviet period were forced to dissect certain artistic phenomena through the prism of the communist ideology of the time. One of the most consistent and productive interpreters of A. Mickіewіcz among Ukrainian writers was M. Rylskyi. He left a considerable inheritance of literature and publicist articles about the Polish poet. M. Rylskyi as a critic gave the deepest scientific standards to the analysis of the poetics of A. Mickіewіcz’s works. He did not cast aside the generally accepted scheme of the creative evolution of the Polish poet but cautioned researchers from the monolinear measuring of it. M. Rylskyi was the first one in Ukrainian Mickіewіcz Studies who noticed that mixing of styles was inherent in А. Mickіewіcz’s works during all of his creative life. M. Rylskyi allowed the identification of the poet Konrad Wallenrod with A. Mickiewicz himself, warning that after all the person of the hero does not reflect and cannot reflect the personality of the author. M. Rylskyi described Konrad Wallenrod as mysterious and contradictory, as was A. Mickiewicz. The article also compares the interpretations of M. Rylskyi and Polish researchers and writers, in particular, Maria Cieśla-Korytowska and Jan Kasprowicz. The authors trace that the Ukrainian poet D. Pavlychko was the first in Ukrainian literary criticism to draw attention to the idea of Europe in the artistic and ideological system of A. Mickiewicz as the idea of the Fatherland.

2

Studium analogii między postkomunizmem a postkolonializmem

100%

Ştefănescu B.

Miscellanea Posttotalitariana Wratislaviensia

|

2014

|

tom 2: Postkolonializm — tożsamość — gender. Europa Środkowa, Wschodnia i Południowo-Wschodnia

107 - 127

EN

The article deals with the shyness of academics in approaching the colonial issues of the postcommunist world. The coloniality of former Soviet republics and satellites presents critics with both ideological and epistemic embarrassment and it has generally been met with reserve in academic circles. Though Soviet colonial imperialism has been amply documented, scholarly overviews blatantly disregard colonialism as a general subject that may be applied outside particular concerns with Western capitalism and the result is a distorted, Westcentric picture of colonialism as a theoretical category. The article proposes to shed light on some of the probable causes for this reticence and deconstructs the monumentalization of ideologies like liberal humanism or Marxism by observing their modulations in different historical and political contexts. These qualifications and nuances assist the author’s effort to reclaim the coloniality of (post)communist experience.

3

Енциклопедична справа як технологія поширення й пропаганди духовних цінностей держави

100%

Пилипчук Р.

Енциклопедичний вісник України

|

2017

|

nr 8-9

UK

У дослідженні енциклопедичні видання висвітлено з точки зору їхнього впливу на громадську думку. Зауважено, що за радянської доби найвагоміші енциклопедії, як-то «Велика радянська енциклопедія» чи «Українська радянська енциклопедія», слугували стратегічним інструментом пропаганди комуністичної ідеології, популяризації радянського соціалізму тощо. З’ясовано, що підготовка енциклопедичних видань національного характеру в сьогоднішніх умовах може розглядатися як дієвий засіб прищеплювання національних цінностей в українському суспільстві.

EN

Encyclopedias are studied in view of an effect of the encyclopedic information on the public opinion. It is noted that during the Soviet era, the most important encyclopedias, such as the Soviet Encyclopedia or the Ukrainian Soviet Encyclopedia, functioned as a strategic tool for the propaganda of communist ideology, the popularization of Soviet socialism, and others like that. It is concluded that nowadays the making of national encyclopedias can be considered as an effective activity in promoting of national values in Ukrainian contemporary society.

4

Тоталітарний спадок пострадянських країн: теоретична рефлексія проблематики тоталітаризму

80%

Rozumyuk V.

Проблеми всесвітньої історії

|

2022

|

nr 20

7-26

EN

The theoretical reflection of the totalitarian phenomenon was studied. It was established that there is no single generally accepted scientific theory of totalitarianism in modern political science, moreover, despite the long-term development of this problem, researchers did not even manage to clearly define the subject of the discussion, so diametrically opposed answers to fundamental questions regarding form-forming and essential features led to antagonistic differences in views on this complex phenomenon in the social and political life of society – from the complete denial of the very fact of its existence to the granting of an omnipresent, universal, timeless character. It was determined that in the process of development of the theory of totalitarianism in the West, several complementary and sometimes mutually exclusive concepts were formed, within which this phenomenon was interpreted as a “closed society” and a particularly cruel lawless autocratic dictatorship, based on modern technology and mass legitimation, was identified with socialism , one-party system, terror and authoritarianism, was interpreted as a product of the irrational psychological and characteristic structure of the consciousness of an ordinary individual and “unproductive human orientations” in the conditions of the birth of a mass society. It has been proven that the loss of clarity of evaluation criteria and the transformation of the term itself into a commonly used emotionally colored negative epithet called into question the scientific value of the very concept of totalitarianism, which had already undergone significant ideological compromise, too often serving as a quasi-theoretical legitimation of the policy of forceful confrontation between two hostile blocs. The urgent need to combat Soviet communist expansion had an extremely negative impact on the scientific value and quality of a large part of the research, turning it into a stereotypical collection of myths and propagandist clichés, monotonous accusations and boring curses, which led to a permanent crisis of the concept of totalitarianism and its characterization “rather as metaphors than of a clear scientific theory” and “appendix to the Cold War”. It is concluded that despite the permanent crisis of the theory of totalitarianism, the revival of authoritarian dictatorships in the first quarter of the XXIst century caused a new wave of popularity of already forgotten scientific concepts. Their heuristic potential is still far from being exhausted, therefore, despite the gradual distancing from the political catastrophes of the XXth century, interest in totalitarianism in society not only does not fall, but also constantly grows, scientific discussions not only do not subside, but also intensify and deepen, receiving from each succeeding generation has a new meaning and various nuances, which are especially relevant when summing up the past, solving the problems of the present, and outlining the prospects for the future.

UK

Досліджено теоретичну рефлексію тоталітарного феномену. Констатовано, що в сучасній політології не існує єдиної загальноприйнятої наукової теорії тоталітаризму, до того ж, незважаючи на довготривалу розробку цієї проблеми, дослідникам не вдалось навіть чітко визначитись з предметом дискусії, тож діаметрально протилежні відповіді на принципові питання щодо формоутворюючих і сутнісних рис призвели до антагоністичних розходжень у поглядах на це складне явище в суспільно-політичному житті соціуму – від повного заперечення самого факту його існування до надання всюдисущого універсального позачасового характеру. Визначено, що в процесі розвитку теорії тоталітаризму на Заході сформувалось кілька взаємодоповнюючих, а подекуди і взаємовиключаючих концепцій, в межах яких цей феномен інтерпретувався як «закрите суспільство» та особливо жорстока беззаконна автократична диктатура, що ґрунтується на сучасній технології і масовій легітимації, ототожнювався з соціалізмом, однопартійністю, терором і авторитаризмом, тлумачився як продукт ірраціональної психолого-характерологічної структури свідомості звичайного індивіда та «непродуктивних людських орієнтацій» в умовах народження масового суспільства. Доведено, що втрата чіткості критеріїв оцінки і перетворення самого терміну на загальновживаний емоційно забарвлений негативний епітет поставили під сумнів наукову цінність самої концепції тоталітаризму, яка і без того зазнала значної ідеологічної компрометації, надто часто послугуючи квазітеоретичною легітимацією політики силової конфронтації двох ворожих блоків. Нагальні потреби боротьби з радянською комуністичною експансією вкрай негативно позначились на науковій цінності і якості значної частини досліджень, перетворивши їх на стереотипні збірки міфів і пропагандистських штампів, одноманітних звинувачень і нудних прокльонів, що зумовило перманентну кризу концепції тоталітаризму та її характеристику «швидше як метафори, ніж чіткої наукової теорії» та «додатку до Холодної війни». Зроблено висновок, що попри перманентну кризу теорії тоталітаризму відродження авторитарних диктатур в першій чверті ХХІ століття обумовило нову хвилю популярності вже призабутих наукових концепцій. Їх евристичний потенціал ще далеко не вичерпаний, тож, незважаючи на поступове віддалення від політичних катастроф ХХ століття, інтерес у суспільстві до тоталітаризму не просто не падає, але й постійно зростає, наукові дискусії не лише не вгамовуються, але й загострюються і поглиблюються, отримуючи з кожним наступним поколінням новий зміст та різноманітні відтінки, що особливо актуально звучать при підведенні підсумків минулого, вирішенні проблем сучасності та окресленні перспектив майбутнього.

5

Теоретичні засади й методологічні проблеми семіотики історії

70%

Martynov A.

Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки

|

2021

|

nr 30

225-242

EN

The article deals with the theoretical and methodological problems of the semiotics of history. Semiotics is the science that studies the sign system. This system is used by people to transfer knowledge and information. Modern governance is semiotic. A separate fact can turn into a sign-symbol. The sign lives its own life in the virtual space, leaving the information space. The modern world is governed by language. The revolution starts with the language. Semiotics changes the epistemological regime. The code provides a communication system. Any code requires decoding. Cultural space codes are ambiguous. The semiotics of history actively interacts with the history of ideologies. The question of the truth of the nationalism doctrine cannot be solved by science, because it belongs to ideology. The name is the essence. In psychiatry, there is the concept of semiotic dementia, when the patient does not understand the meaning of words. Information is distributed among people, therefore it acquires its social significance when it is perceived by people, only under this condition it becomes knowledge. Knowledge helps to act. A prerequisite for this is correct information. Concepts of the information society can be distinguished in the format of semiotics of history. Images have a stronger effect on people than texts. Negative information spreads faster than texts. Virtuality creates the image of the desired world. The images of the future are not neutral. A certain image of the future is set by the present. No one can escape the human prejudice. The semantics of history develops in the general line of the linguistic turn in historical science. In this sense, the methodological and theoretical problems of the semiotics of history are associated with the linguistic problems of consciousness, caused by the imperfection of any language and the ways of its public use.

UK

У статті висвітлюються теоретичні й методологічні проблеми семіотики історії як трансформації системи знаків у часово-просторовому континуумі. Цією системою користуються люди з метою передання знань та інформації. Сучасне управління є семіотичним. Окремий факт може перетворитись на знак-символ. Знак живе своїм життям у віртуальному просторі, залишивши інформаційний простір. Інформаційна цивілізація керується системою знаків різного походження. Семантика змінює епістемологічний режим. Код забезпечує систему комунікації. Будь-який код потребує декодування. Коди культурного простору є багатозначними. Семіотика історії активно взаємодіє з історією ідеологій. Питання істинності доктрини націоналізму не може бути вирішене наукою, позаяк належить ідеології. У психіатрії є поняття семантичної деменції, коли хвора людина не розуміє значення слів. Інформація розповсюджується серед людей, а відтак і набуває свого суспільного значення лише тоді, коли вона сприймається людьми, тільки за цієї умови вона стає знанням. Знання допомагають діяти. Передумовою для цього є достовірна інформація. У форматі семіотики історії можна виділити концепції та засади «інформаційного суспільства». Образи сильніше впливають на людей, аніж тексти. Негативна інформація поширюється швидше за позитивну. Віртуальність створює образ бажаного світу. Образи майбутнього не нейтральні. Певний образ майбутнього задає сучасне. Семантика історії розвивається в загальному руслі лінгвістичного повороту в історичній науці. У цьому сенсі методологічні й теоретичні проблеми семіотики історії пов’язані з лінгвістичними глухими кутами свідомості, обумовленими недосконалістю будь-якої мови та способів її публічного використання.