Wyniki wyszukiwania - Biblioteka Nauki

Ten serwis zostanie wyłączony 2025-02-11.

Nowa wersja platformy, zawierająca wyłącznie zasoby pełnotekstowe, jest już dostępna.
Przejdź na https://bibliotekanauki.pl

Ograniczanie wyników

Znaleziono wyników: 2

Liczba wyników na stronie

Wyniki wyszukiwania

Wyszukiwano:
w słowach kluczowych: національна ідентичність

Sortuj według:

Ogranicz wyniki do:

Kwestia kolonializmu rosyjskiego w ukraińskiej debacie intelektualnej: zależność polityczna, tożsamość narodowa, rozwój ekonomiczny

100%

Velychenko S.

Miscellanea Posttotalitariana Wratislaviensia

2014

tom 2: Postkolonializm — tożsamość — gender. Europa Środkowa, Wschodnia i Południowo-Wschodnia

15 - 59

The author examines the history of the idea that Ukrainian lands were Russian colonies. He notes that the thinkers focused on political and economic aspects, and that those like Dontsov, who examined the cultural aspects of Russian domination, never used the term “colonialism” to refer to it. The idea that Ukrainian lands were colonies figured prominantly in historical writing during the 1920s, but was otherwise marginal to Ukrainian thought. He concludes with a summary of arguments for and against Russian colonialism and suggests Ukraine should be compared with countries like Ireland, Korea, and Algeria.

Національна пам’ять в контексті дискурсу «забуття»: історико-методологічний аспект

100%

Ільїн В. В.

2022

nr 19

7-13

The article presents the problem of memory in relevance to the phenomenon of forgetting, which appears to be an important condition for the formation of a nation, national memory, national identity and national character. The nation is a solidarity based on democratic expression of will. As a spiritual principle, the nation consists of two elements: one in the past, the other in the future. It is emphasized that it is forgetting, not the intention to the truth, forms the basis of the construction of national memory. The idea that the nation is an “imagined community”, which is thought of as a strong, horizontally organized society, is analyzed. It was the feeling of fraternal unity that compelled millions and millions of people not only to kill, but to die for the sake of imagined creations. Self-image as a nation is the result of a large-scale historiographical campaign conducted by the state and a mechanism for constructing national genealogies. The requirement to “forget” indicates that a person “remembers” and is capable of “memories”. It is argued that “fratricides” are as important to the nation’s existence as narratives of past peaceful coexistence. Seven types of forgetting are distinguished, three of which are considered positive practices of “successful forgetting”: “forgetting by order”; “amnesty”; “institutional oblivion”. Negative types include: “cancellation”; “repressive destruction”; “planned obsolescence”; “silence of humiliation and shame”. There are two counterparties of memory and forgetting: the state and society. State memory cultivates secrecy and protects the foundations of its existence through oblivion. Society’s memory is in constant motion and always strives for oblivion. The element of forgetting in historical memory determines the process of formation of national consciousness as a condition of national identity. What is important is not the imperative of “memory”, but its content. It is in this context that the national memory of the people is formed and affirmed.

У статті поставлена проблема пам’яті у співмірності з феноменом забуття, що постає важливою умовою формування нації, національної пам’яті, національної ідентичності та національного характеру. Нація являє собою солідарність, засновану на демократичному волевиявленні. Як духовний принцип, нація складається з двох елементів: один – в минулому, другий – в майбутньому. Підкреслюється, що саме забуття, а не прагнення до істини, складає основу конструювання національної пам’яті. Аналізується думка, що нація є «уявленою спільнотою», котра мислиться як міцне, горизонтально організоване товариство. Саме почуття братерської єдності змушувало мільйони й мільйони людей не лише вбивати, а йти на смерть заради уявлених витворів. Уявлення себе нацією є результатом масштабної історіографічної кампанії, яку проводить держава, і механізмом конструювання національних генеалогій. Вимога «забути» свідчить про те, що людина «пам’ятає» і здатна до «спогадів». Стверджується, що для існування нації «братовбивства» також важливі, як і наративи про минуле мирне співіснування. Виділено сім типів забуття, три з яких розглядаються як позитивні практики «успішного забуття»: «забуття по розпорядженню»; «амністія»; «установче забуття». До негативних типів відносяться: «анулювання»; «репресивне знищення»; «заплановане устаріння»; «мовчання приниження і сорому». Виділяють два контрагенти пам’яті і забуття: державу і суспільство. Державна пам’ять культивує секретність і захищає основи свого існування за допомогою забуття. Пам’ять суспільства перебуває в постійному русі і завжди прагне до безпам’ятства. Елемент забуття в історичній пам’яті обумовлює процес формування національної свідомості як умови національної ідентичності. Важливим є не імператив «пам’яті», а її зміст. Саме в такому контексті формується і стверджується національна пам’ять народу.