Wyniki wyszukiwania - Biblioteka Nauki

Nowa wersja platformy, zawierająca wyłącznie zasoby pełnotekstowe, jest już dostępna.
Przejdź na https://bibliotekanauki.pl

Ograniczanie wyników

Znaleziono wyników: 2

Liczba wyników na stronie

Wyniki wyszukiwania

Wyszukiwano:
w słowach kluczowych: влада

Sortuj według:

Ogranicz wyniki do:

Podmioty suwerennej władzy państwowej w XX-wiecznych Niemczech

100%

Ławniczak A.

tom 8

51-71

У різних країнах, у тому числі й у Німеччині, суб’єкти, що здійснюють суверенну владу, поділяються на три види: теократичні, номократичні та антропократичні. Чи то в конституційному аспекті, чи то на практиці державного устрою ці три фунда- ментальні ідеї визначення Суверена зазвичай синтезуються. Зокрема, остання з них за арістотелевою системою також набуває потрійного виміру, при цьому в ХІХ–ХХ ст. антропократія в площині офіційних декларацій проявляється у монархічній та народовладній формах, однак аристократичний її елемент ані трохи не зазнав анігіляції. У формулах державного ладу, представлених у трьох німецьких конституціях: 1871, 1919 і 1949 років, можемо знайти елементи всіх трьох вище наведених концеп- цій суверенної влади. Сам факт ухвалення основного закону свідчить про вагу, яку надають праву. Та це не повинно викликати здивування у Німеччині, в країні, де саме сформовано бачення Правової держави. Отож нічого дивного, що в першій формалі- зованій загальнонімецькій Конституції, державна верхівка, яка її прийняла, зо- бов’язалась до «захисту союзної території і чинного в ній закону». Не зважаючи на різні пізніші ускладнення ситуації, Rechtsstaat (Правова держава), будучи уособлен- ням парадигми устрою, зуміла зберегти належний статус. Нині чинний основний за- кон виразніше, ніж це було в попередньому законі, підкреслює верховенство права, котре згідно з ст. 20 має пов’язувати всі три гілки державної влади. В антропократичній площині спостерігаємо в Німеччині змагання між монар- хічним та демократичним принципами. На початку перший мав перевагу – природну в ситуації октроювання першої Конституції Райху. Тим не менше легітимність її ав- тора, згідно з цісарською традицією, була подвійною: як і такою, що виходила із вер- хів, так і такою, що виходила із низів, тим самим анонсуючи перемогу останньої в ХХ столітті. Найкраще цьому посприяв факт позбавлення трону Вільгельма ІІ, що змінив ситуацію і призвів у 1919 р. до конституційного тріумфу принципу суверен- ності народу, котрий не похитнули навіть нацисти, прийшовши до влади. Хоч Гітлер як Вождь і Канцлер зосередив у своїх руках ще більше повноважень, ніж «тільки» президент Гінденбурґ. А оскільки того останнього називали Ersatzkaiser, то тим бі- льше це стосується Führera. Це означає, що в 20-ті, 30-ті та у першій половині 40-х років маємо справу із фактичною монократизацією німецького політичного ладу без офіційного повернення до монархічної ідеї. Не сталось цього і після ІІ Світової війни, не зважаючи на збереження в політичному ладі інституції Президента та Канцлера, що тільки свідчить про наступне: монократичність німецького політичного ладу на- міцно ввійшла в конституційну традицію Німеччини. У Конституції 1949 року, а точніше в Основному Законі (Grtundgesetz), знову підкреслюється важливість демократії з чітким зазначенням відокремленості «похід- ної від народу» інституційної влади, що призводить до рішучого обстоювання пред-ставницької демократії, передусім інституціолізованих у таких суб’єктах як Бундес-таґ, Президент і Канцлер. Попри сильну позицію Канцлера, Федеративна Республіка Німеччини зараховується до парламентської демократії, у зв’язку з чим можна вва- жати, що там функціонує парламентократія. А це означає, що аристократичний чин-ник, не дивлячись на те, що expressis verbis законодавець уникає згадки про його міс- це, дуже добре функціонує. Співіснування в матеріальній конституції ФРН монокра- тичної основи із аристократичною і народовладдям означає, що він становить собою втілення концепції змішаної системи Арістотеля та Полібія. Якщо йдеться про божественний фактор, то в перших двох конституціях він відсутній, проте в тексті третьої появляється слово Бог, перед яким має відповідати німецький народ. У Конституції Бог є позбавлений будь-яких традиційних контурів, які вказували б на християнську традицію. Така «теїзація» Конституції релативізує значення позитивного права, в тому числі і Конституції, а також нагадує про певні споконвічні принципи, які залишаються незмінними, на відміну від закону, який створюють люди.

There are three kinds of subjects which realized the idea of sovereign power: theocratic, nomocratic and anthropocratic. In german constitutions from 1871, 1919 and 1949 we can find the references to these conceptions. The existence of written constitution is evident proof of importance of Rechtstaat principle. German version of Rule of Law dogma is still present in any Carta Magna. In the last version of legal and positive Ius Supremum the ruling of law is accented through declaration, that all three branches of power are subordinated exactly to law. In anthropocratic dimension we observe in modern Germany the rivalry between monarchic and democratic principles. This first in the beginning is more important, but in 1919 empire was abandoned and in the official ideology commenced the domination of slogan of people’s sovereignty. Also in the time of so called Third Reich nation still is the source of power in theoretical area, though it is necessary to underline the practical monocratisation of political system. In 1949 once again in Grundgesetz was accented the democracy. God is absent in the first and the second of constitutions, but in the third He exists as the Subject, before which the Nation is responsible. It means, that legislator partially takes a relativist position in the aspect of significance of positive law in the comparison with divine right.

Радянське законодавство як складова технологій Голодомору-геноциду 1932–1933 років (на прикладі Півдня України)

70%

Kuzovova N. , Vodotyka S. , Ryzhenko I. , Pravotorova O.

Res Historica

2023

nr 56

559-600

The article pays attention to a topic insufficiently covered in the scientific literature – the analysis of legal acts of the USSR and the USSR of the late 1920s – early 1930s and the legal assessment of the actions of the authorities in relation to the citizens of the USSR, which led to the Holodomor of 1932–1933. Their study and analysis allow us to reveal the degree of violation of Soviet laws by the Soviet government itself, the forms of repression against the civilian population and the use of genocide technology. The focus is on the technologies of genocide identified by Lemkin and the analysis of the practices of leading historians and jurists regarding the justification of the genocidal nature of the famine of 1932–1933. Using the example of specific events that took place in the South of Ukraine, the mechanism of committing actions that can be classified as genocide is investigated. The application of an integrated interdisciplinary approach to the study of the problem involves the study of legal norms that guided the activities of the Soviet authorities and the identification of those that had signs of a crime against the Ukrainian people. To show how a social phenomenon – the famine of 1932–1933 – turned into a tool of deliberate murder, of which more than 3.9 million people in Ukraine became victims, the authors focused on the complex of legislative and regulatory acts and the practice of their application in the Ukrainian SSR as components of genocide technologies.

W artykule zwrócono uwagę na temat niedostatecznie ujęty w literaturze naukowej – analizę aktów prawnych ZSRR i UkrSRR przełomu lat dwudziestych i trzydziestych XX w. oraz ocenę prawną działań władz w stosunku do obywateli UkrSRR, który doprowadził do Hołodomoru w latach 1932–1933. Ich badanie i analiza pozwala ujawnić stopień łamania prawa sowieckiego przez sam rząd sowiecki, formy represji wobec ludności cywilnej oraz stosowanie technologii ludobójstwa. W artykule dokonano analizy historiografii zagadnienia, począwszy od poglądów Rafaela Lemkina po stanowiska współczesnych historyków i prawników. Główny nacisk położony jest na zidentyfikowane przez Lemkina technologie ludobójstwa oraz analizę praktyk czołowych historyków i prawników w uzasadnianiu ludobójczego charakteru głodu lat 1932–1933. Na przykładzie konkretnych faktów, które miały miejsce na południu Ukrainy, badany jest mechanizm popełniania czynów, które można zakwalifikować jako ludobójstwo. Zastosowanie zintegrowanego, interdyscyplinarnego podejścia do badania problemu polega na badaniu norm prawnych, które kierowały działalnością władz sowieckich i identyfikacji tych, które noszą znamiona zbrodni przeciwko narodowi ukraińskiemu. Aby pokazać, jak zjawisko społeczne – głód lat 1932–1933 – przekształciło się w narzędzie umyślnego mordu, którego ofiarą padło ponad 3,9 mln ludzi na Ukrainie, autorzy skupili się na kompleksie aktów legislacyjnych i wykonawczych oraz praktyce ich zastosowania w Ukraińskiej SRR jako składników technologii ludobójstwa.

Стаття присвячена недостатньо висвітленій у науковій літературі темі – аналізу правових актів СРСР та УСРР кінця 1920-х – початку 1930-х рр. та правовій оцінці дій влади по відношенню до громадян УСРР, що призвели до Голодомору 1932–1933 рр. Така постановка проблеми дозволяє виявити ступінь порушення радянських законів представниками радянської влади, форми репресій проти цивільного населення та застосування технологій геноциду. У статті проаналізовано історіографію питання, починаючи від поглядів Рафаїла Лемкіна до позицій сучасних істориків та правників. Основна увага зосереджена на технологіях геноциду, виділених Лемкіним, та аналізі практик провідних істориків та правників щодо обґрунтування геноцидного характеру голоду 1932–1933 рр. На прикладі конкретних подій, що мали місце на Півдні України, досліджується механізм вчинення дій, які можна класифікувати як геноцид. Застосування інтегрованого міждисциплінарного підходу до вивчення проблеми передбачає дослідження правових норм, якими керувались у своїй діяльності радянські органи влади, та визначення таких, що мають ознаки злочину проти українського народу. Щоб показати, як соціальне явище – голод у 1932–1933 рр., перетворилося на знаряддя умисного вбивства, жертвами якого стали понад 3,9 млн людей в Україні, автори зосередили увагу на комплексі законодавчих та нормативно-правових актів та практиці їхнього застосування в УСРР як складових технологій геноциду.