Wyniki wyszukiwania - Biblioteka Nauki

1

Українсько-Російська війна – причини, перспективи та уроки

100%

Zaplatynskyi V.

|

2022

|

tom 41

33-42

UK

Стаття присвячена російсько-українській війні. В статті наведено низку причин виникнення цієї війни. Основні причини це імперські амбіції, бахвальство, бажання показати всьому світові, що Росія може робити будь що безкарно. Росія після воїн в Чечні, Грузії, Сирії вирішила розпочати повномасштабну війну в Україні. Росія сформувала особливий вид фашизму, який отримав назву «Рашизм». Наслідки російсько-української війни не зрозумілі. Можливі різні сценарії від песимістичних, які передбачають застосування ядерної зброї та переростання російсько-української війни у третю світову. Є помірковані сценарії і є оптимістичні. Наприклад, варіант внутрішнього перевороту у Росії та розпаду Росії на окремі держави. Уроки війни. Кожне зло вчить якимось речам. Головний наслідок. Світ не буде таким як був до 24.02.2022. Світ згуртувався. Головне завдання майбутнього – зробити світ без воїн.

2

Forsowanie „języka regionalnego”. Kilka uwag na temat nowego ukraińskiego ustawodawstwa językowego

72%

Moser M. A.

|

tom 1: Między pamięcią a zapomnieniem. Trauma postkomunistyczna

139-155

EN

Since President Viktor Yanukovych came to power in February 2010, the President and the Party of Regions have put forward several initiatives to promote the Russian language at the expense of Ukrainian as well as the minority languages of Ukraine. Paradoxically, their most important instrument has been the European Charter for Regional or Minority Languages. However, the Russian language in Ukraine does not meet the criteria of a regional or minority language according to the Charter. The law “On Principles of the State Language Policy” and its context perfectly reflect the absurd situation of Ukrainian language legislation.

3

Напрями співробітництва України та ЄС в енергетичній сфері

72%

Steblianko I. O.

|

nr 2

72-80

EN

In the article are analysed the last progress of collaboration of Ukraine trends withEuropean Union in a power sphere; the spheres of subsequent two-sided cooperation are considered in energy; the row of suggestions is offered in relation to overcoming of problems at state level and at the level of connections between Ukraine and EU

UK

Проаналізовано останні тенденції розвитку співпраці України з ЄвропейськимСоюзом в енергетичній сфері; розглянуто сфери подальшої двосторонньої взаємодії в енергетиці; запропоновано низку заходів для подолання проблем на державному рівні та на рівні зв’язків між Україною та ЄС.

4

Управління інноваційними процесами та розвиток космічної галузі України

72%

Sazonets I. L. , Sukhodolskyi I. A.

|

nr 2

16-24

EN

The importance of space activities in the innovation development of economy was revealed and the possibility of innovative development of space industry of Ukraine wasconsidered. The analysis of promising a trend was presented of innovation development of Ukraine’s space industry was given

UK

Розкрито значення космічної діяльності в інноваційному розвитку економікидержави та розглянуто можливості інноваційного розвитку космічної галузі України. Проведено аналіз перспективних тенденцій інноваційного розвитку космічної галузі України.

5

Crime of ecocide in Ukraine – environmental consequences of Russian military aggression

58%

Kozak I.

|

nr 4

101-116

UK

Хоча визначення злочину екоциду було розроблено Незалежною групою експертів у 2021 році, воно досі не прийняте в жодному міжнародному документі. Російська військова агресія показала, що концепція екоциду досі актуальна. Метою статті є аналіз поняття екоциду та показання того, що окремі дії російської армії, спрямовані проти навколишнього природного середовища в Україні, відповідають вимогам злочину екоциду, а тому ці дії були протиправними, умисними та вчиненими з усвідомленням того, що вони можуть призвести до серйозної та довгострокової або широкомасштабної шкоди навколишньому середовищу.

RU

Несмотря на то, что определение преступления экоцида было разработано группой независимых экспертов в 2021 году, оно до сих пор не было принято ни в одном международном документе. Российская военная агрессия показала, что понятие экоцида по-прежнему актуально. Цель данной статьи – проанализировать понятие экоцида и показать что отдельные действия российской армии против окружающей среды в Украине отвечают предпосылкам преступления экоцида, и поэтому эти действия были противоправными, умышленными и совершенными с осознанием того, что они могут привести к серьезному и долгосрочному или масштабному нанесению ущерба окружающей среде.

PL

Mimo że definicja zbrodni ekobójstwa została opracowana przez Niezależny Panel Ekspertów w 2021 r., nie została jeszcze przyjęta w żadnym dokumencie międzynarodowym. Rosyjska agresja zbrojna pokazała, że pojęcie ekobójstwa jest nadal aktualne. Celem artykułu jest analiza pojęcia ekobójstwa i pokazanie, że poszczególne działania armii rosyjskiej skierowane przeciwko środowisku naturalnemu na Ukrainie wypełniają przesłanki zbrodni ekobójstwa, a zatem działania te były bezprawne, umyślne i popełnione ze świa-domością, że mogą skutkować poważnymi i długotrwałymi lub rozległymi szkodami w środowisku.

EN

Even though the definition of the crime of ecocide was proposed by the Independent Expert Panel in 2021 it has not been incorporated into any international agreement yet. The Russian military aggression in Ukraine has demonstrated that the concept of ecocide is still relevant. The aim of the article is to analyse the concept of ecocide and to show that certain actions of the Russian army directed against the natural environment in Ukraine meet the criteria of the crime of ecocide, and therefore that these actions were unlawful, intentional, and committed with the awareness that they may result in serious and long-term or widespread damage to the environment.

6

Локальні евакуації німецького населення окупованих регіонів СРСР взимку – навесні 1943 р.

58%

Мартиненко В. Л.

|

nr 13

93-106

EN

One of the elements of the “total war” declared by the Nazi leadership in February 1943 was the massive displacement of the civilian population of the occupied Soviet territories to the deep rear. As a rule, these movements were voluntary compulsory. Among those who were also subjected to mandatory evacuation were ethnic Germans, who, as a rule, enjoyed the special patronage of the occupation authorities. Most of them, of course, could not help fearing reprisals after the return of Soviet power and therefore preferred to retreat with the Wehrmacht. As a result, during the first few months of 1943, thousands of refugees of German nationality were quickly evacuated from several occupied regions of the RSFSR, the Ukrainian SSR, and the BSSR. Some of them, by decision of the SS leadership, remained on the territory of the Reichskommissariat “Ukraine”, while others left for the imperial region of Warthegau and the General Government. Despite their very modest scale, these evacuations had at least two main outcomes. First, they became, in a sense, a prototype (especially at the organizational level) of administrative relocations that unfolded in the autumn of the same year on the territory of Ukraine. Some considerations (such as the idea of the concentration of German refugees on the right bank of the Dnieper or in Galicia) would later form the basis for further plans of the Nazi leadership. Secondly, the arrival of a fairly large contingent of Soviet Germans in the Reich required several changes to the legal framework governing the procedure for their naturalization. A significant part of these innovations will determine the fate of the majority of German immigrants from the USSR practically until the end of the war. In the presented article, based on the involvement of a significant array of documents from the archival funds of Germany, the characteristic features of the evacuation of ethnic Germans from the occupied regions of Russia, Ukraine, and Belarus in winter-spring 1943 are considered.

UK

Одним з елементів «тотальної війни», оголошеної нацистським керівництвом у лютому 1943 р., стали масові переміщення цивільного населення окупованих радянських територій у глибокий тил. Як правило, ці переселення мали добровільно-примусовий характер. Серед тих, хто також підлягав обов’язковій евакуації, виявилися й етнічні німці, які, зазвичай, користувались особливим покровительством з боку окупаційної адміністрації. Більшість з них, зрозуміло, не могла не побоюватися репресій після повернення радянської влади і тому вважала за краще відступити разом з вермахтом. У результаті протягом першої половини 1943 р. з декількох окупованих регіонів РРФСР, УРСР та БРСР у прискореному порядку були вивезені тисячі біженців німецької національності. Частина з них, за рішенням керівництва СС, залишилася на території рейхскомісаріату «Україна», інші ж відбули до імперського краю Вартегау та Генерал-губернаторства. Незважаючи на досить скромні масштаби, ці евакуації мали, як мінімум, два головних результати. По-перше, вони стали у певному сенсі прообразом (особливо на організаційному рівні) масових адміністративних переселень, які розгорнулися восени того ж року на території України. Деякі міркування (як, наприклад, ідея концентрації німецьких біженців на правому березі Дніпра або у Галичині) пізніше стануть за основу для подальших планів нацистського керівництва. По-друге, прибуття досить численного контингенту радянських німців до Рейху вимагало внесення низки змін до нормативно-правової бази, що регламентувала порядок їх натуралізації. Значна частина цих нововведень буде визначати долю більшості німецьких переселенців з СРСР практично до кінця війни. У межах даної статті на основі залучення значного масиву документів архівних фондів Німеччини розглянуто характерні особливості евакуації етнічних німців з окупованих регіонів Росії, України і Білорусії взимку – навесні 1943 р.

7

Відносини Угорщини з сусідніми країнами у ХХ – на початку ХХІ ст.

58%

Перга Т. Ю.

|

nr 15

74-91

EN

The article focuses on Hungary’s relations with Slovakia and Ukraine. It is concluded that the foreign policy of Hungary is radicalized at the beginning of the XXI century, which is manifested in the growing pressure on neighboring countries, in particular Ukraine, in order to provide autonomy to members of the Hungarian ethnic minority. It was found that this policy implements the idea of “Greater Hungary”, which must ensure the dominance of the unification and re-assimilation processes and the integration of the Hungarian nation in Eastern Europe around Budapest. It is proved that the preconditions for its development established the Treaty of Trianon, as a result of which the country lost two thirds of its territory and one third of its population. It was found that the antagonism inherent in the disregard of ethnic principle during the establishment of borders after the World War I prompted Hungary to resort to a forceful scenario of resolving territorial disputes, which dominated in the first half of the XX century. It was revealed that the change in the geopolitical situation in the second half of the XX century made it impossible to implement thus scenario, which led to a change in Hungary’s strategy and tactics to return the territories lost as a result of the World War I, II,. So Hungary transfers the solving of disputes with neighboring countries in the legal field, on a bilateral basis. Hungary has relied on the cultural and linguistic unification of the nation, based on the preservation of national traditions. The author concludes that, despite the differences in the situation with the Hungarian community in Slovakia and Ukraine, Hungary uses similar tools to promote the idea of a “Greater Hungary” and pressure on neighboring countries. Hungary’s policy poses a threat to Ukraine’s national security. Its methods lead to periodic interference in the policies of neighboring countries. This should be considered as one of the elements of the policy of “soft accession” of the Hungarian-speaking part of Transcarpathia to Hungary, which can be regarded as one of the elements of hybrid wars of the early XXI century.

UK

У статті акцентується на відносинах Угорщини зі Словаччиною та Україною. Зроблено висновок про радикалізацію зовнішньої політики Угорщини на початку ХХI ст., що проявляється в зростаючому тиску на сусідні країни, зокрема Україну, з метою надання представникам угорської етнічної меншини автономії. З’ясовано, що це відбувається в рамках впровадження ідеї «Великої Угорщини», яка полягає у забезпеченні домінування об’єднавчих і реасиміляційних процесів та інтеграції угорської нації у Східній Європі навколо Будапешта. Доведено, що передумови для її розвитку були закладені Тріанонським договором, у результаті якого країна втратила дві третини території і третину населення. Виявлено, що антогонізм, закладений у результаті неврахування етнічного принципу під час встановлення кордонів після Першої світової війни спонукав Угорщину вдатися до силового сценарію вирішення територіальних суперечностей, який домінував у першій половині ХХ ст. З’ясовано, що зміна геополітичної ситуації у другій половині ХХ ст. унеможливили його реалізацію, що привело до зміни стратегії і тактики Угорщини щодо повернення втрачених у результаті Першої і Другої світових воєн територій, що полягає у перенесенні вирішення узгодження суперечностей з сусідніми країнами у правове поле, на двосторонню основ. Угорщина зробила ставку на культурологічне та мовне об’єднання нації, засноване на збереженні національних традицій. Автор прийшов до висновку, що, не дивлячись на відмінність ситуації з угорською спільнотою в Словаччині та Україні, Угорщина використовує подібні інструменти просування своїх інтересів і тиску на країни – сусіди. Політика Угорщини створює загрозу національній безпеці України, а методи, якими вона впроваджується, призводять до періодичного втручання в політику сусідніх держав. Їх варто розглядати як один із елементів політики «м’якого приєднання» угорськомовної частини Закарпаття до Угорщини, що можна розцінити як елемент гібридних воєн початку ХХI ст., спрямованих на перегляд встановлених після Другої світової війни кордонів мирним шляхом.

8

Особливості застосування нормативної сили ЄС для утвердження кліматичних цінностей в Україні

58%

Гуцалюк В.

Copernicus Political and Legal Studies

|

2022

|

nr 1

38-47

UK

Активізація керівництвом ЄС зусиль щодо подолання кліматичної кризи, а також бажання європейських держав здійснювати подальші «зелені трансформації» із залученням своїх сусідів та партнерів, ще раз підтверджує намір ЄС реалізувати себе як глобального промоутера екологічних цінностей. Особливий інтерес становить питання про спроможність ЄС досягти кліматичної нейтральності як в Європі, так і в інших частинах світу, шляхом активізації політики «нормативної сили». З огляду на все вищезазначене основною метою статті стало визначення особливостей застосування нормативної сили ЄС для утвердження кліматичних цінностей в Україні шляхом дослідження трьох ключових елементів концепції, розробленої професором Лундського університету Я. Маннерсом: принципів, дій та впливу. Для досягнення поставленої мети дослідження вбачалося доцільним розглянути ключові принципи екологічної політики ЄС у сфері зміни клімату, охарактеризувати механізми, що застосовуються ЄС для їх утвердження в Україні, а також з’ясувати, чи був досягнутий бажаний результат внаслідок застосування нормативної «зеленої» сили ЄС в Україні.

EN

Intensifying EU authorities’ efforts to overcome the climate crisis, as well as the desire of EU member states to mobilize its neighbours and partners to join them on a green transformation path, once again reaffirms the intention of EU to realize itself as a global promoter of environmental values. Of particular interest is the question of whether the EU could achieve climate neutrality in both Europe and other parts of the world through intensifying its normative power. Taking into account all of the above considerations, the main aim of this article was to determine the peculiarities of the EU’s normative power use in order to establish climate-oriented values in Ukraine by examining three core elements of the normative power concept developed by I. Manners, Professor at Lund University: principles, actions and impact. To achieve this goal, it was essential to consider the key principles of EU environmental policy in the field of climate change, to describe the mechanisms through which the EU promotes them in Ukraine, as well as to determine whether the desired result has been achieved in Ukraine due to EU’s green normative power.

9

Росія проти України: історичний фронт

58%

Doroshko M.

|

tom 8

|

nr 2

141-153

EN

«Memory wars» are an integral part of relations between Ukraine and Russia. The modern Russian-Ukrainian war is not only a war for Ukrainian territory, which the Russian Federation seeks to capture, but also a confrontation between the Ukrainian world, as an organic part of Europe, and the so-called "Russian world", which is based on the idea of imperial revenge. The author believes that the real essence of Ukrainian-Russian relations is the opposition of the Ukrainian world to the plans of Russia (Muscovy) to absorb Ukraine, which has been going on for several centuries.

PL

„Wojny pamięci” są integralną częścią stosunków między Ukrainą a Rosją. Współczesna wojna rosyjsko-ukraińska to nie tylko wojna o terytorium Ukrainy, które chce przejąć Federacja Rosyjska, ale także konfrontacja światu ukraińskiego, jako organicznej części Europy, u podstaw którego leży idea imperialnej zemsty. Autor uważa, że prawdziwą istotą stosunków ukraińsko-rosyjskich jest trwający od kilku stuleci sprzeciw świata ukraińskiego wobec planów Rosji (Moskwa) wchłonięcia Ukrainy.

UK

Невід’ємною складовою відносин України і Росії є «війни пам’яті». Сучасна російсько-українська війна є не лише війною за українську територію, що її прагне захопити РФ, але й протистоянням між українським світом, як органічною частиною Європи, та так званим «русским миром», в основу якого покладено ідею імперського реваншу. Автор вважає, що справжньою суттю українсько-російських відносин є протидія українського світу планам Росії (Московії) поглинути Україну, що триває вже кілька століть.

10

Diagnoza poziomu zdolności muzycznych uczniów edukacji wczesnoszkolnej w Polsce i na Ukrainie na podstawie badań własnych

58%

PĘKALA A. , SEMENOV A.

|

nr 10

205-219

PL

W artykule zaprezentowane zostały wyniki testu Średnia miara słuchu muzycznego Edwina E. Gordona przeprowadzone wśród grupy uczniów edukacji wczesnoszkolnej w Polsce i na Ukrainie. Test składał się z dwóch etapów: testu Melodii i testu Rytmu. Dokonując analizy zgromadzonych wyników, autorzy przedstawili średnią arytmetyczną poszczególnych testów oraz rozpiętość wyników surowych. Wyliczone zostały lokalne normy centylowe, a także przeanalizowano wyniki poszczególnych uczniów.

EN

The paper presents the results of the Intermediate Measures of Music Audiation test by Edwin E. Gordon. It was conducted on a group of early primary school education pupils in Poland and Ukraine. The test consists of two stages: Tonal test and Rhythm test. When analysing the gathered data, the authors presented the arithmetic average of each test and the span of raw results. The authors calculated local percentile standards and analysed the results of each pupil.

UK

У статті репрезентовано висновки щодо Середньої міри музичного слуху за методикою Едвіна Е. Гордона серед учнів молодшого шкільного віку шкіл Польщі та України. Вимірювання складалося з двох етапів: тесту мелодії та тесту ритму. Здійснивши аналіз отриманих результатів, авторами представлено: середні арифметичні показники кожного з тестів, а також діапазони розподілу отриманих даних. Описано окремі значення процентилю в межах норми, а також проаналізовані результати окремих учнів.

11

Обмеження перетину кордону в системі нетарифного регулювання міжнародної торгівлі і формуванні іміджу країни

58%

Krasnikova N. O. , Filatov H. O. , Krasnikov D. A.

|

2016

|

nr 7

215-221

RU

В случае введения безвизового режима между Украиной и Европейским Союзом (ЕС) возникнет проблема соответствия пропускной способности украинских пунктов пропуска численности лиц, желающих пересечь границу. Отсутствие необходимости получения визы не отменяет необходимости прохождения таможенного и пограничного контроля, но потенциально увеличивает количество лиц, которые намерены пересечь границу. Растущее количество пересечений границы при их несоответствии условиям пропускных пунктов ‒ потенциальный нетарифный ограничивающий барьер при осуществлении международной торговли. Угроза имиджу страны от появления такого инструмента нетарифного регулирования свидетельствует об актуальности исследования. Цель работы заключалась в исследовании динамики фактических и возможных пересечений границы, определении направлений оптимизации процедуры такого пересечения для устранения негативного влияния этого нетарифного инструмента регулирования международной торговли на общий имидж страны. Проанализированы особенности пересечения границы Украины и ЕС через автомобильные пункты пропуска на основе количественных данных касательно пересечений украино-польской границы. Установлены цели и структура перемещений через границу по частотности. Определены критерии увеличения несоответствия между фактической и номинальной пропускной способностью украинских пунктов пропуска. Научная новизна исследования – установление характера количественного влияния ограничений пересечения границы на имидж государства с помощью мировых рейтингов. Практическая значимость исследования состоит в определении способов процедуры пересечения границы: 1) объединение польской и украинской инфраструктуры контроля на пунктах пропуска; 2) создание отдельных очередей для прохождения границы лицами без транспортных средств; 3) обдуманное упрощение процедуры контроля на границе как за счет проведения проверки только пограничниками, так и увеличения стоимости товаров, которые гражданин может ввозить в страну; 4) финансирование улучшения технического оснащения пунктов пропуска и их инфраструктуры за счет введения целевого общего сбора для лиц, пересекающих границу; 5) формирование публичной и регулярной статистики пересечения границы. Перспективное направление дальнейших исследований – экономическое обоснование целесообразности предложенных путей совершенствования пропускной способности пунктов пропуска.

EN

In the case of introduction of visa-free regime between Ukraine and the European Union (EU) there will arise a problem of matching throughput capacity of the Ukrainian checkpoints to the quantity of people who would want to cross the border. The absence of need for obtaining a visa does not eliminate compulsory customs and border control, but it potentially increases the number of people who intend to cross the border. A growing number of border crossings in case of their mismatch with the criteria for checkpoints are a potential non-tariff restricting barrier in international trade. A threat to the image of the country from the occurrence of such a tool of non-tariff regulation indicates relevance of present study. The aim of the work was to study the dynamics of actual and potentially possible border crossings and to define directions for the optimization of procedures of such a crossing to eliminate negative impact of this non-tariff instrument of regulating international trade on the overall image of the country. We analyzed the peculiarities of crossing the border between Ukraine and the EU through automobile crossing points based on quantitative data regarding crossing the Ukrainian–Polish border. The goals and structure of movement across the border by frequency are clarified. We defined criteria for increase in the discrepancy between actual and nominal throughput capacities of the Ukrainian checkpoints. The scientific novelty of present research is establishing the nature of quantitative effect from restricting the crossing of border on the image of the country with the help of world rankings. A practical significance of the study is to identify ways to improve a procedure for crossing the border: 1) by combining Polish and Ukrainian infrastructure of control at checkpoints; 2) by creating separate lined for crossing the border by persons without transportation vehicles; 3) by simplifying a procedure of control at the border both by checking only by border staff and by increasing the value of goods that a citizen can bring into country; 4) by financing technical equipment for crossing points and their infrastructure by introducing a targeted general tax for persons who cross the border; 5) by compiling open and regular statistics of border crossing. A promising direction for further research is the economic substantiation of appropriateness of the proposed ways to improve the throughput capacities of checkpoints.

UK

У разі введення безвізового режиму між Україною та Європейським Союзом (ЄС) постане проблема відповідності пропускної спроможності українських пунктів пропуску чисельності осіб, які хочуть перетнути кордон. Відсутність необхідності отримання візи не скасовує обов’язкового проходження митного та прикордонного контролю, проте потенційно збільшує кількість осіб, які мають намір перетнути кордон. Зростаюча кількість перетинів кордону у випадку їх невідповідності умовам пропускних пунктів – потенційний нетарифний обмежувальний бар’єр у міжнародній торгівлі. Загроза іміджу країни від появи такого інструменту нетарифного регулювання свідчить про актуальність дослідження. Мета роботи полягала у дослідженні динаміки фактичних і потенційно можливих перетинів кордону й визначенні напрямків оптимізації процедури такого перетину для усунення негативного впливу цього нетарифного інструменту регулювання міжнародної торгівлі на загальний імідж країни. Проаналізовано особливості перетину кордону України та ЄС через автомобільні пункти пропуску на основі кількісних даних, що стосуються перетину україно-польського кордону. З’ясовано цілі й структуру переміщень через кордон за частотою. Визначено критерії збільшення невідповідності між фактичною й номінальною пропускною спроможністю українських пунктів пропуску. Наукова новизна дослідження – установлення характеру кількісного впливу обмежень перетину кордону на імідж країни за допомогою світових рейтингів. Практична значущість дослідження полягає у визначенні шляхів удосконалення процедури перетину кордону: 1) об’єднання польської та української інфраструктури контролю на пунктах пропуску; 2) створення окремих черг для проходження кордону особами без транспортних засобів; 3) спрощення процедури контролю на кордоні як за рахунок проведення перевірки тільки прикордонниками, так і шляхом збільшення вартості товарів, які громадянин може ввозити в країну; 4) фінансування технічного оснащення пунктів пропуску та їх інфраструктури за рахунок введення цільового загального збору для осіб, які перетинають кордон; 5) формування публічної і регулярної статистики перетину кордону. Перспективний напрямок подальших розвідок – економічне обґрунтування доцільності запропонованих шляхів удосконалення пропускної спроможності пунктів пропуску.

12

Проектний підхід до створення іміджу території

58%

Zinchenko O.

|

tom 25

|

nr 3-4

176-183

EN

Purpose – to substantiate the influence of the project approach on creating a positive image of the region Findings. The research puts forward a hypothesis about the positive influence of the project approach on the formation of the territory's image. It is proved that the regions where the active implementation of the territory development projects is observed are more attractive both for investors and for tourists. Author offers algorithm for creating the territory image, which includes diagnostic, design, control stages and details in specific actions. The paper also highlights the necessity of using customer-centric technologies on each stage: the project should rely on the expectations of the population, authorities, investors, guests of the region from the opportunities provided by the territory. It also shows how the functions of image management are revealed through the project approach. Practical implications. The results of the study may be interesting in the practice of state management in Ukraine, as there is no region in this country for a comprehensive concept of imagemaking. Originality/Value. For the first time, it proposes to adapt the practice of the project approach in developing the image of the economic regions of Ukraine. Research limitations/Future research. In the future, it is advisable to explore the possibilities of project risk management in creating the image of the region, communicative technologies of interaction of power, business and population to promote the regional brand, to systematize the world experience of regional projects. Paper type – empirical.

RU

Цель работы – обосновать влияние проектного подхода на создание положительного имиджа региона. Результаты исследования. Выдвинута гипотеза о положительном влиянии проектного подхода на формирование имиджа территории. Доказано, что регионы, в которых наблюдается активное внедрение проектов развития территории, являются более привлекательными как для инвесторов, так и для туристов. Разработан алгоритм создания имиджа территории с позиции проектного подхода на основе модели бизнес-инжиниринга, который предусматривает диагностический, проектный, контрольный этапы. Каждый этап раскрыто в стадиях и конкретных работах. Доказана необходимость применения клиентоориентированных технологий в разработке имиджа территории: проект должен опираться на ожидания населения, власти, инвесторов, гостей региона от тех возможностей, которые предоставляет территория. Показано, как раскрываются функции менеджмента имиджа благодаря проектному подходу. Практическое значение исследования. Результаты исследования могут быть интересны для практиков государственного менеджмента в Украине, поскольку комплексной концепции имиджмейкингу территорий не имеет ни один регион этого государства. Оригинальность/ценность/научная новизна исследования. Впервые предложено адаптировать практику проектного подхода в разработке имиджа экономических регионов Украины. Перспективы дальнейших исследований. В дальнейшем целесообразно исследовать возможности управления проектными рисками при создании имиджа региона, коммуникативные технологии взаимодействия власти, бизнеса и населения для продвижения регионального бренда, систематизировать мировой опыт региональных проектов имиджмейкинга. Тип статьи – эмпирическая.

UK

Мета роботи – обґрунтувати вплив проектного підходу на створення позитивного іміджу регіону. Результати дослідження. Висунуто гіпотезу про позитивний вплив проектного підходу на формування іміджу території. Доведено, що регіони, в яких спостерігається активне впровадження проектів розвитку території, є більш привабливими як для інвесторів, так і для туристів. Розроблено алгоритм створення іміджу території з позиції проектного підходу на основі моделі бізнес-інжинірингу, який передбачає діагностичний, проектний, контрольний етапи. Кожний етап розкрито в стадіях та конкретних роботах. Доведено необхідність застосування клієнтоорієнтованих технологій у розробці іміджу території: проект повинен спиратися на очікування населення, влади, інвесторів, гостей регіону від тих можливостей, що надає територія. Показано, як розкриваються функції менеджменту іміджу завдяки проектному підходу. Практичне значення дослідження. Результати дослідження можуть бути цікавими для практиків державного менеджменту в Україні, оскільки комплексної концепції іміджмейкінгу територій не має жодний регіон цієї держави. Оригінальність/цінність/наукова новизна дослідження. Вперше запропоновано адаптувати практику проектного підходу в розробці іміджу економічних регіонів України. Перспективи подальших досліджень. У подальшому доцільно дослідити можливості управління проектними ризиками при створенні іміджу регіону, комунікативні технології взаємодії влади, бізнесу і населення для просування регіонального бренду, систематизувати світовий досвід регіональних проектів іміджмейкинга. Тип статті – емпірична.

13

Сучасний стан та тенденції розвитку трудового потенціалу в Житомирській області

58%

Valinkevych N. V. , Korbut K. E.

|

nr 1-2

55-63

RU

Цель работы – определить современное состояние и тенденции формирования, развития, использования и реализации трудового потенциала Житомирской области и дать рекомендации по его активизации. Дизайн/Метод/Подход исследования. В процессе исследования использованы методы теоретического обобщения, аргументации и абстракции, аналитический и экономико-статистический. Результаты исследования. Освещены основные взгляды и предоставлена трактовка таких понятий как трудовые ресурсы, трудовой потенциал (страны, региона, предприятия). Рассмотрены показатели, характеризующие трудовой потенциал общества, дана их классификация. Приведена характеристика трудового потенциала в соответствии с уровневой структурой. Выяснено, как формируется величина трудового потенциала региона и рассмотрены его количественные и качественные стороны. Проанализировано состояние трудового потенциала Житомирской области по демографическому составляющей, включая динамику естественного прироста населения. Представлены сводные показатели состояния трудового потенциала, выяснена роль образовательной составляющей в формировании трудового потенциала на основе анализа количества лиц, обучавшихся в учебных заведениях. Рассмотрены основные показатели деятельности субъектов хозяйствования и экономическая активность населения по уровню образования. На основе полученных данных сделаны выводы и рекомендации по улучшению ситуации. Теоретическое значение исследования. Результаты исследования можно использовать при разработке предложений по эффективному формированию и использованию трудового потенциала. Оригинальность/Ценность/Научная новизна исследования. Освещены подходы к определению понятия «трудовой потенциал» и «трудовой потенциал региона», проведена оценка и анализ трудового потенциала и даны рекомендации по его эффективному формированию и использованию. Ограничения исследования/Перспективы дальнейших исследований. Разработать эффективный механизм эффективного формирования и использования трудового потенциала как на уровне региона, так и предприятия. Тип статьи – теоретическая.

EN

Purpose – to determine the current state and trends in the formation, development, use, and implementation of the labor potential in Zhytomyr region, and to provide recommendations related to its activation. Design/Method/Approach. The methods applied in the study are theoretical generalization, reasoning, abstraction, analytical and economic-statistical. Findings. The paper considers main perspectives and gives interpretation of such concepts as human resources, labor potential (in a country, region, at an enterprise). The indicators that characterize the employment potential of the society are outlined; their classification is given. A characteristic of labor potential is provided based on the level of the structure. It is elucidated how the magnitude of the employment potential of the region is formed; its quantitative and qualitative aspects are considered. The state of the labor potential in Zhytomyr region is analyzed based on the demographic component, including the dynamics of natural growth of people. We give summary indicators of labor potential and define a role of the educational component in the formation of labor potential based on the number of persons who attended educational establishments. The main indicators of activity of economic entities are considered, as well as the economic activity of people based on the level of education. The data obtained allowed us to draw conclusions and devise recommendations for improving the current situation. Practical implications. Research results could be used when developing the proposals for effective formation and utilization of labor potential. Originality/Value. We highlighted approaches to defining the concept of "labor potential" and "labor potential of the region" and assessed and analyzed the state of labor potential; recommendations are given regarding its effective formation and use. Research limitations/Future research. It is planned to develop an efficient mechanism for the effective formation and utilization of labor potential both at the level of the region and an enterprise. Paper type – сonceptual.

UK

Мета роботи – визначити сучасний стан і тенденції формування, розвитку, використання та реалізації трудового потенціалу Житомирської області й надати рекомендації щодо його активізації. Дизайн/Метод/Підхід дослідження. В процесі дослідження використано методи теоретичного узагальнення, аргументації та абстракції, аналітичний та економіко-статистичний. Результати дослідження. Висвітлено основні погляди та надано трактування таким поняттям як трудові ресурси, трудовий потенціал (країни, регіону, підприємства). Оглянуто показники, що характеризують трудовий потенціал суспільства, надано їх класифікацію. Наведено характеристику трудового потенціалу відповідно до рівневої структури. З’ясовано, з чого формується величина трудового потенціалу регіону та розглянуто його кількісні та якісні сторони. Проаналізовано стан трудового потенціалу Житомирської області за демографічною складовою, включаючи динаміку природного приросту населення. Представлено зведені показники стану трудового потенціалу, з’ясовано роль освітньої складової у формуванні трудового потенціалу на основі аналізу кількості осіб, які навчалися у навчальних закладах. Розглянуто основні показники діяльності суб’єктів господарювання та економічну активність населення за рівнем освіти. На основі отриманих даних зроблено висновки та рекомендації щодо покращення ситуації, що склалася. Практичне значення дослідження. Результати дослідження можна використовувати при розробці пропозицій щодо ефективного формування та використання трудового потенціалу. Оригінальність/Цінність/Наукова новизна дослідження. Висвітлено підходи до визначення поняття «трудовий потенціал» та «трудовий потенціал регіону», проведено оцінку та аналіз стану трудового потенціалу та надано рекомендації щодо його ефективного формування та використання. Обмеження дослідження/Перспективи подальших досліджень. Розробити ефективний механізм ефективного формування та використання трудового потенціалу як на рівні регіону, так і підприємства. Тип статті – теоретична.

14

European Parliament’s response to the war in Ukraine

51%

Grądzka I.

|

nr 4

67-80

UK

Збройний наступ російських військових з частковою окупацією суверенної території України є безпрецедентною подією світового масштабу. Жертви серед цивільного населення, ігнорування необхідності створення гуманітарних коридорів для населення, яке тікає з окупованих ворожими військовими територій, вимушене переселення – все це можна було б розглядати як сценарій військового фільму. Однак з 24 лютого 2022 року такі події стали реальністю і вимагають рішучої засуджувальної реакції з боку світової спільноти. Метою цієї статті є інтерпретація резолюцій, ухвалених Європейським парламентом після початку збройної агресії Росії проти України, та їхній вплив на дії інституцій ЄС. Представлена аргументація фокусується на найважливіших питаннях, порушених Європарламентом у своїх резолюціях. Стаття є правовим аналізом, виконаним із застосуванням догматико-юридичного методу. Резолюції, як необов’язкові акти, класифікуються як “м’яке право”, які видаються в ситуаціях, що вимагають спеціальних дій або реакції з боку інституцій ЄС. Своїми резолюціями Парламент прагне привернути увагу держав-членів та міжнародної спільноти до економічних та гуманітарних наслідків війни. Майже у всіх резолюціях Парламент засуджує дії Росії, вказує на порушення прав людини та підкреслює свою солідарність з українським народом.

RU

Вооруженное нападение российских войск с частичной оккупацией суверенной территории Украины – беспрецедентное событие мирового масштаба. Жертвы среди мирного населения, игнорирование необходимости создания гуманитарных коридоров для населения, покидающего оккупированные вражескими военными территории, принудительное выселение – все это можно было бы отнести к сценарию военного фильма. Однако с 24 февраля 2022 года подобные события стали реальностью и требуют решительной осуждающей реакции со стороны всего мира. Цель данной статьи – интерпретация резолюций, принятых Европарламентом после военной агрессии России против Украины, и их влияния на деятельность институтов ЕС. Представленная аргументация сосредоточена на наиболее важных вопросах, затронутых Европарламентом в своих резолюциях. Статья представляет собой юридический анализ, выполненный с использованием догматико-правового метода. Резолюции, как необязательные акты, относятся к категории, так называемого, «soft law» и издаются в ситуациях, требующих специальных действий или реакции со стороны институтов ЕС. С помощью своих резолюций Европарламент стремится привлечь внимание государств-членов и международного сообщества к экономическим и гуманитарным последствиям войны. Практически во всех резолюциях Европарламент осуждает действия России, указывает на нарушения прав человека и подчеркивает свою солидарность с украинским народом.

EN

The military incursion by the Russian military, with the partial occupation of sovereign Ukrainian territory, is an unprecedented event on a global scale. The civilian casualties, the disregard for the need to create humanitarian corridors for the population fleeing the areas occupied by the enemy military, or the forced displacement could be treated like a war movie scenario. However, as of 24 February 2022, such events have become a reality and require strong condemnation from the world. This article aims to interpret the resolutions issued by the European Parliament since Russia’s military aggression against Ukraine and their impact on the actions of the EU institutions. The exegesis presented here focuses on the most important issues raised by the Parliament in its resolutions. This article is a legal analysis using the dogmatic-legal method. Resolutions, as non-binding acts, represent so-called soft law issued in situations requiring ad hoc action or reaction by the EU institutions. Through its resolutions, Parliament seeks to draw the attention of Member States and the international community to the economic and humanitarian consequences of war. In almost all its resolutions, Parliament condemns Russia’s actions, points out human rights violations and emphasises its solidarity with the Ukrainian people.

PL

Napaść zbrojna rosyjskich wojsk, z częściową okupacją suwerennego terytorium Ukrainy jest bezprecedensowym wydarzeniem w skali światowej. Ofiary wśród ludności cywilnej, ignorowanie potrzeby tworzenia korytarzy humanitarnych dla ludności uciekającej z terenów okupowanych przez wrogie wojsko czy przymusowe wysiedlenia można by potraktować jak scenariusz filmu wojennego. Jednak od 24 lutego 2022 r. takie wydarzenia stały się faktem i wymagają zdecydowanej reakcji potępiającej ze strony świata. Celem niniejszego artykułu jest interpretacja rezolucji wydawanych przez Parlament Europejski od momentu zbrojnej agresji Rosji przeciw Ukrainie i ich wpływu na działania instytucji unijnych. Prezentowany wywód koncentruje się wokół najważniejszych zagadnień poruszanych przez Parlament w swoich rezolucjach. Artykuł stanowi analizę prawniczą sporządzoną przy wykorzystaniu metody dogmatyczno-prawnej. Rezolucje, jako akty niewiążące, zaliczane są do tzw. prawa soft law, które wydawane jest w sytuacjach wymagających doraźnych działań lub reakcji ze strony instytucji UE. Parlament poprzez swoje rezolucje pragnie zwrócić uwagę państw członkowskich i społeczności międzynarodowej na skutki, jakie wojna wywołuje w wymiarze gospodarczym i humanitarnym. W niemalże wszystkich rezolucjach Parlament potępia działania Rosji, wskazuje przypadki łamania praw człowieka i podkreśla swoją solidarność z narodem ukraińskim.

15

Współpraca Wydziału Historycznego Charkowskiego Uniwersytetu Narodowego im. W. Karazina z uniwersytetami i instytucjami naukowymi w Polsce

44%

Posokhova L. , Serhij L.

|

nr 4: Kampania i wybory do parlamentu europejskiego w kontekście problemów historii najnowszej

113-122

PL

Artykuł koncentruje się na przedstawieniu wieloletnich doświadczeń współpracy między Wydziałem Historycznym Charkowskiego Uniwersytetu Narodowego im. Wasyla Karazina z uniwersytetami i instytucjami naukowymi w Polsce. Doświadczenie Wydziału Historycznego ChNU pokazuje, że sukces współpracy między uniwersytetami Ukrainy i Polski polega przede wszystkim na tym, że znaleziono skuteczne mechanizmy i owocne formy współpracy, a także zaangażowano odpowiedzialnych i kreatywnych realizatorów projektów i organizatorów. Należy również zauważyć, że chociaż zakres tematyczny badań jest dość szeroki, to jednak zauważalne jest skupienie się na wspólnych projektach z zakresu historii kultury, które z założenia nie mogą być konfrontacyjne.

EN

The article focuses on presenting the many years of cooperation experience between the Historical Faculty of the V. N. Karazin Kharkiv National University with universities and scientific institutions in Poland. The experience of the Historical Faculty KNU shows that the success of cooperation between the universities of Ukraine and Poland lies primarily in the fact that effective mechanisms and fruitful forms of cooperation were found, and responsible and creative project implementers and organizers were involved. It should also be noted that although the thematic scope of the research is quite wide, it is noticeable to focus on joint projects in the field of cultural history, which be definition cannot be confrontational.

UK

У цій статті увага зосереджена на огляді багаторічного досвіду співпраці історичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (далі – ХНУ) з університетами та науковими установами Польщі. Досвід історичного факультету ХНУ засвідчує, що успіх співробітництва між університетами України та Польщі полягає передовсім в тому, що були знайдені ефективні механізми взаємодії та плідні форми співпраці, а також були задіяні відповідальні і творчі виконавці проектів та організатори заходів. Також зазначимо, що хоча тематичний спектр досліджень є досить широкий, тим не менш помітною є орієнтація на спільні проекти з культурної історії, яка апріорі не може бути конфронтаційною.

16

International human rights law in the era of digital disinformation and propaganda: case studies from Myanmar and Ukraine

44%

Balcerzak M. , Kapelańska-Pręgowska J.

|

nr 4

7-26

RU

Интернет и социальные сети стали для нас основными источниками информации, открыв нам окно в мир. Однако свобода доступа к информации и возможность ее распространения влекут за собой негативные последствия в виде быстрого распространения дезинформации, пропаганды и языка вражды. С точки зрения международного права в области прав человека возникают вопросы об обязанностях и ответственности государств. В данной статье авторы утверждают, что в обязанности государств входит принятие необходимых и надлежащих мер как для защиты свободы выражения мнений, так и для предотвращения распространения пропаганды и дезинформации. Разграничение между защищаемой речью и речью, выходящей за допустимые пределы свободы выражения мнений, не всегда очевидно и может представлять определенную сложность. Чтобы лучше понять эти вопросы, авторы сосредоточились на анализе двух примеров – геноцида мусульманского меньшинства рохинджа в Мьянме и войны в Украине. Они наглядно показывают, как государственная пропаганда и дезинформация могут приводить к насилию и серьезным нарушениям прав человека.

UK

Інтернет та соціальні мережі стали нашими основними джерелами інформації, відкриваючи вікно у світ. Однак свобода доступу до інформації та легкість її поширення призводить до негативних наслідків у вигляді швидкого поширення дезінформації, пропаганди та мови ворожнечі. З точки зору міжнародного права прав людини виникають питання щодо обов’язків та відповідальності держав. У цій статті автори стверджують, що саме на державах лежить відповідальність за вжиття необхідних і належних заходів як для захисту свободи вираження поглядів, так і для запобігання поширенню пропаганди та дезінформації. Різниця між захищеним мовленням і мовленням, яке перевищує допустимі межі свободи вираження поглядів, не завжди очевидна і може бути складною. Щоб краще зрозуміти ці питання, автори зосереджуються на аналізі двох прикладів, а саме геноциду мусульманської меншини Рохінджа в М’янмі та війни в Україні. Вони ілюструють, як державна пропаганда та дезінформація можуть призвести до насильства та серйозних порушень прав людини.

PL

Internet i media społecznościowe stały się naszymi głównymi źródłami informacji, otwierając nam okno na świat. Jednak wolność dostępu do informacji i łatwość jej rozpowszechniania niesie ze sobą negatywne konsekwencje w postaci szybkiego rozprzestrzeniania się dezinformacji, propagandy i mowy nienawiści. Z perspektywy prawa międzynarodowego praw człowieka pojawiają się pytania dotyczące obowiązków i odpowiedzialności państw. W niniejszym artykule autorzy argumentują, że zadaniem państw jest podjęcie niezbędnych i odpowiednich działań zarówno w celu ochrony wolności wypowiedzi, jak i zapobiegania rozprzestrzenianiu się propagandy i dezinformacji. Rozróżnienie wypowiedzi podlegających ochronie od tych przekraczających dopuszczalne granice wolności słowa niekoniecznie jest oczywiste i może stanowić trudne wyzwanie. Aby lepiej zrozumieć te kwestie, autorzy koncentrują się na analizie dwóch przykładów, tj. ludobójstwa muzułmańskiej mniejszości Rohingya w Mjanmie oraz wojny w Ukrainie. Stanowią one ilustrację tego, jak państwowa propaganda i dezinformacja mogą prowadzić do przemocy i poważnych naruszeń praw człowieka.

EN

Today, more than ever, the Internet and social media have become our primary sources of information, offering us a window to the world. However, this freedom to access and disseminate information has negative consequences, as it allows for a rapid spread of disinformation, propaganda, and hate speech. From the perspective of international human rights law, questions arise regarding the obligations and responsibilities of states. In this discussion, the authors argue that one of the primary tasks of states is to take necessary and appropriate measures to simultaneously protect the freedom of expression and prevent the spread of propaganda and disinformation. Balancing these conflicting interests is a complex challenge. To better understand them, the authors analyse selected examples from international and domestic jurisprudence and practice, such as the Rohingya genocide in Myanmar and the war in Ukraine. These cases serve to illustrate how state-sponsored propaganda and disinformation can lead to violence and result in grave human rights violations.

17

Unveiling the necessity for a new international criminal court (ICC). A personal perspective amidst 21st century international law crimes in Ukraine linked to Russian Federation aggression

44%

Berent M.

|

nr 4

27-48

UK

24 лютого 2022 року війська Російської Федерації перетнули кордони України, суверенної та незалежної європейської держави. Війна, що послідувала за пандемією COVID-19, похитнула основи всього світу, який раптово перестав існувати в тому вигляді, в якому сучасні суспільства знали його раніше. Російська агресія принесла не лише повномасштабну війну, але й небачені з 1945 року звірства, що включають масові злочини міжнародного права, у тому числі злочин геноциду, або, в усякому разі, обґрунтовану підозру в їх скоєнні. Над світом знову нависла примара глобального конфлікту, а перед цивілізованою частиною світу постало завдання відповісти за незмірну шкоду і страждання, заподіяні посадовими особами Російської Федерації та союзними з ними силами. Реакцією на злочини, скоєні в Україні, стала видача Міжнародним кримінальним судом у Гаазі ордеру на арешт осіб, які несуть за них беззаперечну відповідальність. Суд вдався до рішучих дій, але вони обмежені правовими рамками, встановленими для його компетенції. Однак ці рамки не видаються достатніми для притягнення до відповідальності винних у розпалюванні війни в Європі. З цієї причини необхідно створити міжнародний кримінальний суд для розгляду злочинів за міжнародним правом, скоєних в Україні, який був би наділений повноваженнями для більш ефективного переслідування злочинів, інспірованих Кремлем і представниками режиму Володимира Путіна, що окупували її. Саме цим злочинам і необхідності більш ефективної боротьби та протидії їм присвячено цей текст. Об’єктом дослідження є, таким чином, аналіз сучасного стану міжнародного кримінального правосуддя, встановлення його ефективності та можливості засудження злочинів, скоєних в Україні, а також попередній розгляд основних визначень, зокрема геноциду. Мета статті – продемонструвати необхідність створення нового кримінального суду. У дослідженні використано історико-правовий метод з елементами історико-філософського методу, метод логіко-концептуального аналізу правових інститутів (у тому числі функціональний), аксіологічний метод (у тому числі телеологічний) та системний метод. Догматичний (формально-юридичний) метод використовувався обмежено, але в достатній мірі для досягнення поставлених завдань дослідження

RU

24 февраля 2022 года войска Российской Федерации пересекли границы Украины, суверенного и независимого европейского государства. Война, последовавшая за пандемией COVID-19, потрясла основы всего мира, который внезапно перестал существовать в том виде, в каком его знали современные общества. Российская агрессия принесла не только полномасштабную войну, но и невиданные с 1945 года жестокие преступления, влекущие за собой массовые преступления по международному праву, в том числе преступление геноцида, или, во всяком случае, обоснованные подозрения в их совершении. Над миром вновь нависла угроза глобального конфликта, и перед цивилизованными его частям встал вызов привлечения к ответственности за неизмеримый вред и страдания, причиненные должностными лицами Российской Федерации и союзных ей сил. Ответом на преступления, совершенные в Украине, стала выдача Международным уголовным судом в Гааге ордера на арест тех, кто без сомнений несет за них ответственность. Этот суд предпринял решительные действия, но они ограничены правовыми рамками, установленными для его компетенции. Однако этих рамок, как представляется, недостаточно для привлечения к ответственности лиц, виновных в развязывании войны в Европе. Поэтому для рассмотрения преступлений по международному праву, совершенных в Украине, необходимо создать международный уголовный суд, который был бы наделен полномочиями для более эффективного преследования преступлений, инспирированных Кремлем и занимающими его представителями режима Владимира Путина. Именно этим преступлениям и необходимости более эффективного противодействия им и борьбы с ними посвящен настоящий текст. Таким образом, объектом исследования является анализ современного состояния международного уголовного правосудия, установление его эффективности и полезности для осуждения преступлений, совершенных в Украине, а также представление основных понятий, включая понятие геноцида – в качестве вступительных соображений. Цель статьи - показать необходимость создания нового уголовного суда. В исследовании использован историко-правовой метод с элементами историко-философского метода, а также метод логико-смыслового анализа правовых институтов (включая функциональное толкование), аксиологический метод (включая телеологическое толкование) и системный метод. В силу характера работы догматический (формально-юридический) метод использовался в ограниченном, но достаточном для достижения целей исследования объеме.

EN

On 24 February 2022, troops of the Russian Federation crossed the borders of Ukraine, a sovereign and independent European country. The war that followed the coronavirus pandemic shook the foundations of the entire world, which suddenly ceased to exist in the way modern societies had known it by then. Russian aggression brought not only full-scale war, but also atrocities unknown since 1945 involving mass crimes under international law, including the crime of genocide – or at least a reasonable suspicion of its commitment. The spectre of a global conflict hung over the world again and the civilised part of it was faced with the challenge to account for the immeasurable harm and misery caused by officials of the Russian Federation and its allied forces. The response to the crimes committed in Ukraine was the issuing by the International Criminal Court in The Hague of an arrest warrant against those indisputably responsible for them. The Court took decisive action, but it is limited by the legal framework established for its competence. That framework; however, appears to be insufficient to prosecute those responsible for the war in Europe. For that reason, it is necessary to establish an international criminal court to try the crimes under international law committed in Ukraine, which would have the power to prosecute the crimes inspired by the Kremlin and the representatives of Vladimir Putin’s regime more effectively. It is those crimes and the need to eradicate and counteract them more efficiently that this study is devoted to. Therefore, the subject of the research is the analysis of the current state of international criminal justice to determine its effectiveness and usefulness for judging the crimes committed in Ukraine and to present basic concepts, including the concept of genocide, as preliminary considerations. The purpose of the article is to demonstrate the need to establish a new criminal court. To achieve the research goal, the historical-legal method with elements of the historical-philosophical method, the method of logical and conceptual analysis of legal institutions (including functional exploration), the axiological method (including teleological exploration) and the systemic method were used. Due to the nature of the work, the dogmatic (formal-legal) method was applied to a limited extent, but sufficiently enough to achieve the research goals.

PL

W dniu 24 lutego 2022 r. wojska Federacji Rosyjskiej przekroczyły granice Ukrainy, suwerennego i samodzielnego państwa europejskiego. Wojna, która przyszła po pandemii COVID-19, wstrząsnęła podwalinami całego świata, który nagle przestał istnieć w takim wymiarze, w jakim współczesne społeczeństwa znały go wcześniej. Agresja rosyjska przyniosła nie tylko pełnoskalową wojnę, lecz także nieznane od 1945 r. okrucieństwa, obejmujące masowo popełniane zbrodnie prawa międzynarodowego, w tym zbrodnię ludobójstwa, a w każdym razie – uzasadnione podejrzenie ich popełnienia. Nad światem znów zawisło widmo globalnego konfliktu, a przed cywilizowaną jego częścią stanęło wyzwanie rozliczenia bezmiaru krzywd i nieszczęść wyrządzonych przez funkcjonariuszy Federacji Rosyjskiej i sił z nimi sprzymierzonych. Odpowiedzią na zbrodnie popełniane w Ukrainie stało się wydanie przez Międzynarodowy Trybunał Karny w Hadze nakazu aresztowania osób bezsprzecznie za nie odpowiedzialnych. Trybunał ten podjął stanowcze działania, są one jednak ograniczone prawnymi ramami wyznaczonymi dla jego kompetencji. Niemniej ramy te zdają się niewystarczające dla ścigania winnych pożogi wojennej w Europie. Z tego powodu konieczne jest powołanie międzynarodowego trybunału karnego dla osądzenia zbrodni prawa międzynarodowego popełnionych w Ukrainie, który zostałby wyposażony w uprawnienia służące skuteczniejszemu ściganiu zbrodni inspirowanych przez Kreml i zajmujących go przedstawicieli reżimu Władimira Putina. To właśnie tym zbrodniom oraz potrzebom efektywniejszego ich zwalczania i przeciwdziałania poświęcony jest tekst niniejszy. Przedmiotem badań jest zatem przeprowadzenie analizy aktualnego stanu międzynarodowego sądownictwa w sprawach karnych, ustalenia ich skuteczności i przydatności dla osądzenia zbrodni popełnionych w Ukrainie oraz przedstawienie podstawowych pojęć, w tym pojęcia ludobójstwa, tytułem rozważań wstępnych. Celem artykułu jest wykazanie konieczności powołania nowego trybunału karnego. W studium zastosowano metodę historycznoprawną z elementami metody historyczno-filozoficznej, metodę analizy logicznej i pojęciowej instytucji prawnych (z uwzględnieniem eksplanacji funkcjonalnej), metodę aksjologiczną (z uwzględnieniem eksplanacji teleologicznej) oraz metodę systemową. Ze względu na charakter pracy metoda dogmatyczna (formalno-prawna) wykorzystana została w ograniczonym, lecz wystarczającym dla osiągnięcia celów badawczych zakresie.

18

Some legal aspects of Russian policy towards neighbouring countries

37%

Goradze G.

|

nr 4

49-65

UK

Політика Росії щодо сусідніх держав і народів завжди була продиктована імперіалістичними та експансіоністськими цілями. Для досягнення цих цілей Росія використовувала жорстокі методи, включаючи пряму збройну агресію, розпалювання міжнаціональних конфліктів, геноцид та етнічні чистки. Існує багато прикладів з історії, таких як геноцид кавказьких народів у 19-му столітті, Голодомор в Україні, радянські репресії та етнічні чистки грузинів в Абхазії та Цхінвальському регіоні наприкінці 20-го та на початку 21-го століть. Росія ніколи не була притягнута до відповідальності за свої дії. Війна проти України, що розпочалася в лютому 2022 року, зруйнувала будь-які ілюзії демократичного світу щодо Росії. Сьогодні демократичний світ єдиний, і головною основою цієї єдності є цінності, за захист яких він має взяти на себе відповідальність. Для цього мають бути задіяні всі міжнародні інституції та правові інструменти. Винні керівники Росії мають бути притягнуті до відповідальності, а держава – нести фінансову відповідальність. Єдиний спосіб досягти миру в Росії та світі – це демократизація Росії, яка можлива лише через міжнародно-правовий примус, як це було у випадку з нацистською Німеччиною. Ця стаття є спробою представити окремі факти агресивної та імперіалістичної політики Росії по відношенню до сусідніх країн, особливо до Грузії, та конкретні правові інструменти боротьби з цією політикою, а також перспективи на майбутнє.

RU

Политика России в отношении соседних государств и народов всегда диктовалась империалистическими и экспансионистскими целями. Для достижения этих целей Россия использовала жестокие методы, в том числе прибегала к прямой вооруженной агрессии, разжиганию межнациональных конфликтов, геноциду и этническим чисткам. Примеров тому из истории много: геноцид кавказских народов в XIX веке, Голодомор на Украине, советские репрессии, этнические чистки грузин в Абхазии и Цхинвальском регионе в конце XX – начале XXI века. Россия никогда не была привлечена к ответственности за свои действия. Война против Украины, начавшаяся в феврале 2022 года, разрушила все иллюзии демократического мира в отношении России. Сегодня демократический мир объединен, и главной основой этого единства являются ценности, за защиту которых он должен взять на себя ответственность. Для этого должны быть задействованы все международные институты и правовые инструменты. Виновные руководители России должны быть привлечены к ответственности, а государство – нести финансовую ответственность. Единственным путем достижения мира в России и во всем мире является демократизация России, которая возможна только путем международного правового принуждения, как это было в случае с нацистской Германией. Данная статья является попыткой представить отдельные факты агрессивной и империалистической политики России в отношении соседних стран, особенно Грузии, и конкретные правовые инструменты противодействия этой политике, а также перспективы на будущее.

PL

Polityka Rosji wobec sąsiednich państw i narodów zawsze była podyktowana imperialistycznymi i ekspansjonistycznymi celami. Aby osiągnąć te cele, Rosja stosowała brutalne metody, w tym uciekała się do bezpośredniej agresji zbrojnej, podżegania do konfliktów etnicznych, ludobójstwa i czystek etnicznych. Jest na to wiele przykładów z historii, takich jak ludobójstwo narodów kaukaskich w XIX w., Holodomor na Ukrainie, represje sowieckie, czystki etniczne Gruzinów w Abchazji i regionie Cchinwali pod koniec XX i na początku XXI w. Rosja nigdy nie została pociągnięta do odpowiedzialności za swoje działania. Wojna przeciwko Ukrainie, która rozpoczęła się w lutym 2022 r., rozwiała wszelkie złudzenia demokratycznego świata wobec Rosji. Dziś demokratyczny świat jest zjednoczony, a główną podstawą tej jedności są wartości, za których ochronę musi wziąć odpowiedzialność. W tym celu należy wykorzystać wszystkie międzynarodowe instytucje i instrumenty prawne. Winni przywódcy Rosji muszą zostać postawieni przed sądem, a państwo musi zostać pociągnięte do odpowiedzialności finansowej. Jedynym sposobem na osiągnięcie pokoju w Rosji i na świecie jest demokratyzacja Rosji, która jest możliwa tylko za sprawą międzynarodowego przymusu prawnego, tak jak to miało miejsce w przypadku nazistowskich Niemiec. Artykuł jest próbą przedstawienia poszczególnych faktów agresywnej i imperialistycznej polityki Rosji wobec państw sąsiednich, zwłaszcza wobec Gruzji, oraz konkretnych instrumentów prawnych służących zwalczaniu tej polityki, jak również perspektyw na przyszłość.

EN

Russia’s policy towards neighbouring countries and nations has always been dictated by imperialist and expansionist goals. To achieve them, Russia used brutal methods, including direct military aggression, inciting ethnic conflicts, genocide and ethnic cleansing. There are many examples of this in history in the form of the genocide of the Caucasian nations in the 19th century, the Holodomor against Ukrainian people, Soviet repressions, the ethnic cleansing of Georgians in the Abkhazia and Tskhinvali region at the end of the 20th and the beginning of the 21st century, and others. Nevertheless, Russia has not been held accountable for its actions. The war against Ukraine, which started in February 2022, dispelled all illusions of the democratic world towards Russia. Today, the democratic world is united, and the primary basis of this unity is the values, which it must bear responsibility for protecting. For this purpose, all international legal levers and institutions should be used. Russia’s leadership must be brought to justice, and the country must be held financially accountable. The only way for peace between Russia and the world is the democratisation of Russia, which is only possible through international legal coercion, as happened in the case of Nazi Germany. This article is an attempt to present the specific facts of Russia’s aggressive and imperialist policy towards neighbouring countries, especially towards Georgia, the specific legal levers for combating this policy, and future perspectives.