Wyniki wyszukiwania - Biblioteka Nauki

1

Наслідки повномасштабної російсько-української війни для позиціонування Тримор’я в глобальній політиці

100%

Тишкун Ю. , Лопата М. я.

Copernicus Political and Legal Studies

|

2023

|

nr 5

18-29

UK

У статті проаналізовано термін «Тримор’я» – продукт адаптації філософсько-географічної категорії «Міжмор’я» до опису Центрально-Східної і Південно-Східної Європи. Обґрунтовано тезу про те, що застосування категорії «Міжмор’я» до регіону ЦСЄ-ПСЄ зумовлено не лише «ментальною географією» польської політичної думки і практичними потребами польської геополітики ХХ-ХХІ ст., але й об’єктивно наявними спільними характеристиками регіону (його буферним статусом між геополітичними потугами Німеччини та Росії; нижчим рівнем добробуту цього регіону порівняно із Західною Європою; його переважно слов’янським характером, який неодноразово підштовхував реалізацію в ЦСЄ-ПСЄ панславістських проєктів; тенденціями в соціальному, зокрема культурному, економічному і політичному житті регіону, помітні принаймні з кінця 1980-х років). Констатовано, що проєкт «Тримор’я» А. Дуди – сучасна реінкарнація ідеї прометеїстів – «Міжмор’я», створеної між двома світовими війнами на основі ягеллонської ідеї Раннього Нового часу. Цей проєкт виник як фронда правоконсервативних, бідніших членів ЄС щодо його ліволіберальних, багатих учасників за зовнішньої підтримки євроскептичного, правопопулістського уряду Д. Трампа в США. Втім, еволюція «Тримор’я» врешті-решт привела його до інституалізації як одного з ядер інтеграції в сучасному Європейському Союзі різних швидкостей, з акцентом на розвитку транскордонних комунікаційних, інфраструктурних проєктів в регіоні за співпраці ЄС та США. Підкреслено, що після початку російсько-української війни загроза її поширення на територію «Тримор’я», яку ЄС подолати не може, змушує членів ініціативи звертатись по пряму військову підтримку до США в обмін на надання Вашингтону підтримки в його протистоянні Пекіну – союзникові Москви, активізуючи роль регіону як одного з форпостів протистояння китайському впливу на планеті. Окрім того, російсько-українська війна мимоволі привела до досягнення однієї з цілей проєкту «Тримор’я» – розвитку логістичної інфраструктури його учасників через необхідність обслуговувати масштабні сухопутні й авіаційні переміщення військ та функціонування «зернових» і гуманітарних коридорів з Євросоюзу до України. Також повномасштабна російсько-українська війна викликала реанімацію і розвиток ВПК країн «Тримор’я», його інтеграцію всередині регіону і решти ЄС, а також з Україною, США і Південною Кореєю, що дає шанс на високотехнологічне економічне зростання учасників проєкту.

EN

The article discusses the term “Three Seas Initiative” – a product of the adaptation of the philosophical and geographical category “Intermarium” to the description of Central-Eastern and South-Eastern Europe. The thesis is substantiated that the application of the category “Intermarium” to Central-Eastern and South-Eastern Europe is due not only to the “mental geography” of Polish political thought and the practical needs of Polish geopolitics of the 20th and 21st centuries but also to the objectively existing general characteristics of the region (its buffer status between geopolitical powers of Germany and Russia, the lower level of prosperity of this region compared to Western Europe, its predominantly Slavic character, which repeatedly pushes the implementation of pan-Slavist projects in the Central-Eastern and South-Eastern Europe, the trends in social, in particular, cultural, economic and political, which are observed at least since the late 1980s). It is argued that the project “Three Seas Initiative” by A. Duda is a modern reincarnation of the idea of the Prometheists – “Intermarium”, created between the two world wars on the basis of the Jagiellonian idea of the Early Modern Age. This project arose as an opposition of rightwing conservative, poorer EU members to its left-liberal, rich participants with external support from the Eurosceptic, right-wing populist government of D. Trump in the USA. However, the evolution of the Three Seas Initiative finally led it to institutionalization as one of the cores of integration in the modern European Union at different speeds, with an emphasis on the development of cross-border communication and infrastructure projects in the region with the cooperation of the EU and the USA. It is emphasized that after the start of the Russian- Ukrainian war, the threat of its spread to the territory of the “Three Seas Initiative”, which the EU cannot overcome, forces the members of the initiative to seek direct military support from the United States in exchange for Washington’s support in its opposition to Beijing, an ally of Moscow. “Three Seas Initiative” could be perceived as an activation of the role of the region as one of the outposts of opposition to Chinese influence on the planet. In addition, the Russian- Ukrainian war involuntarily led to the achievement of one of the goals of the Three Seas Initiative - the development of the logistics infrastructure of its participants, due to the need to serve large-scale land and air movements of troops and the functioning of “grain” and humanitarian corridors from the European Union to Ukraine. Also, a full-scale Russian-Ukrainian war caused the resuscitation and development of the military-industrial complex of the Three Seas Initiative countries, its integration within the region and the rest of the EU, as well as with Ukraine, the USA, and South Korea, which gives a chance for high-tech economic growth of the participants of the project.

2

The American Multi-Domain Operation as a response to the Russian concept of New Generation Warfare

100%

Wójtowicz T.

Nowa Polityka Wschodnia

|

2022

|

nr 3(34)

83-105

RU

Однополярный баланс сил Америки после окончания холодной войны неизбежно подходит к концу. Динамичный экономический рост Китайской Народной Республики, продолжающийся непрерывно с 1980-х годов, восстановление сфер влияния Российской Федерацией, мировая война с терроризмом и сопровождающие ее дорогостоящие войны в Ираке и Афганистане, экономические кризисы, систематически ослабляющие экономики страны Запада в 2001, 2007, 2020 годах, пандемия COVID-19 – вот лишь некоторые из многих причин геополитических изменений. Параллельно с ослаблением позиций США такие страны, как Российская Федерация, все более смело бросают вызов существующему балансу сил, провоцируя вооруженные конфликты и дестабилизируя страны, расположенные в Центральной и Восточной Европе. Цель данной статьи – представить американскую концепцию многозонной операции как ответ на российскую концепцию войн нового поколения, посредством которых Россия успешно привела к аннексии Крыма, войне на Донбассе и политической дестабилизация Украины. Основной исследовательской проблемой, вытекающей из поставленной цели, стал ответ на вопрос: что такое многозонная операция и как США намерены конкурировать и побеждать в вооруженном конфликте в Центральной и Восточной Европе с Российской Федерацией? Для решения исследовательских задач использовались следующие методы исследования:. метод причинно-следственного, организационно-правового анализа, документального исследования и анализа и критики литературы. Использовались также монографический метод и сравнение. Однако главную роль сыграли дедуктивные рассуждения, позволившие выявить факты на основе глубокого анализа исходных данных. Принимая во внимание предварительное исследование, автор выдвинул следующую исследовательскую гипотезу: многозонная операция является еще одной американской оперативной концепцией, описывающей обстановку безопасности, а также российско-американский способ ведения войны. США добьются победы в возможном вооруженном конфликте, обнаружив и нейтрализовав средства противодействия доступу противника, а затем уничтожив его силы в спорном районе.

EN

America’s unipolar balance of power created after the end of the Cold War is inevitably coming to an end. The dynamic economic growth of the People’s Republic of China, lasting uninterruptedly since the 1980s, the reconstruction of spheres of influence by the Russian Federation, the world war on terrorism with the accompanying costly wars in Iraq and Afghanistan, economic crises systematically weakening the economies of Western countries in 2001, 2007 and 2020, and the COVID-19 pandemic – these are just some of the many causes of geopolitical changes. Parallel to the weakening position of the United States, countries such as the Russian Federation are increasingly boldly challenging the current balance of power, provoking armed conflicts and destabilizing countries located in Central and Eastern Europe. The purpose of this article is to present the American Multi-Domain Operation concept as a response to the Russian concept of new generation warfare by which the country successfully led to the annexation of Crimea, the war in Donbas, and the political destabilization of Ukraine. The main research problem resulting from the assumed goal was to answer the following question: what is a Multi-Domain Operation and how do the United States intend to compete and win in the armed conflict taking place in Central and Eastern Europe with the Russian Federation? The following research methods were used to solve the research problems: the method of cause-effect and institutional-legal analysis, method of examining documents, and the method of analysis and criticism of literature. The monographic and comparative methods were also used. However, the main role was played by deductive reasoning which enables the identification of facts based on an in-depth analysis of source data. Taking into account the preliminary research, the author proposed the following research hypothesis: a Multi-Domain Operation is another American operational concept describing the security environment, and the Russian and American way of war. The USA will achieve victory in a possible armed conflict by locating and neutralizing the enemy’s anti-access – area denial capabilities, and then destroying its forces in the disputed area.

3

Próba analizy relacji saudyjsko-amerykańskich Anno Domini 2017

100%

Pietrasik K.

Studia Orientalne

|

2021

|

nr 2(20)

55-66

RU

В тексте были представлены наиболее важные проблемы и события, которые произошли между Саудовской Аравией и Соединенными Штатами Америки в 2017 году. Кроме того, были отмечены цели и реализация политики Дональда Трампа в отношении к Саудовской Аравии в 2017 году, а также общие контакты между Саудовской Аравией и США. Основное внимание было уделено политическим договоренностям и экономическим вопросам (подписанные контракты, гарантии и дальнейшее сотрудничество).

EN

The text presents the relations of the Saudi Arabia’s Royal Family and President Donald Trump in 2017. Political, and economic issues between Saudi Arabia and the USA in 2017 were indicated.

4

Європейський скептицизм та антиамериканізм в євроатлантичному політичному процесі на початку ХХІ ст.

80%

Martynov A.

|

nr 33

65-88

EN

The article is devoted to a comparative analysis of the development of European scepticism and anti-Americanism in the public political process in the United States and the European Union. In the countries of the European Union, the term European scepticism refers to a negative attitude towards the process of European integration and its functional result in the form of the European Union. In the United States, mostly in ultra-conservative circles, European scepticism refers to a critical attitude towards the EU as the embodiment of the liberal democracy project. Anti-Americanism as an ideological attitude is present not only in European far-left political circles, but also in European far-right political circles. In the United States, the ideology of anti-Americanism was clearly manifested in the Black Lives Matter movement. European scepticism and anti-Americanism are actively used by Russian and Chinese propaganda as signs of an allegedly inevitable crisis of the ‘collective West’ and a ‘natural transition’ to a multipolar world in which Western democracies will not be crucial for further development. The conclusions emphasise that populist diseases of liberal democracies are actively used by autocracies to discredit the democratic experience of political life. At the same time, Russia, Iran, and China are trying to take advantage of discourses on scenarios of the US isolation from active foreign policy and the European Union's self-restrictions in pursuing its own common foreign policy and impose their own versions of ‘hybrid wars’, pushing Western influence out of key regions of Eastern Europe, the Middle East, and Southeast Asia. In view of this, the transfer of ideas of anti-Americanism and European scepticism from the circle of leading trends in public political life to its deep periphery can actually ensure greater stability not only for liberal democracies, but also for modern international relations.

UK

Стаття присвячена компаративному аналізу розвитку європейського скептицизму та антиамериканізму в публічному політичному процесі в США та Європейському Союзі. У країнах Європейського Союзу під поняттям європейський скептицизм розуміється негативне ставлення до процесу європейської інтеграції та його функціонального результату у вигляді Європейського Союзу. У США переважно в ультраконсервативних колах під європейським скептицизмом мається на увазі критичне ставлення до ЄС як уособлення проєкту ліберальної демократії. Антиамериканізм як ідеологічна установка присутня не тільки у європейських ультралівих політичних колах, а й у європейських ультраправих політичних колах. У США ідеологеми антиамериканізму яскраво проявили себе в русі «чорношкірі мають право жити». Європейський скептицизм та антиамериканізм активно використовуються пропагандою РФ і КНР як ознаки нібито неминучої кризи «колективного Заходу» та «закономірного переходу» до багатополярного світу, в якому західні демократії не матимуть вирішального значення для подальшого розвитку. У висновках наголошується, що популістські хвороби ліберальних демократій активно використовують автократії для дискредитації демократичного досвіду політичного життя. Одночасно Росія, Іран, Китай намагаються скористатися із дискурсів щодо сценаріїв ізоляції США від активної зовнішньої політики й самообмежень Європейського Союзу у проведенні власної спільної зовнішньої політики та нав’язують свої варіанти «гібридних війн», виштовхуючи західні впливи з ключових регіонів Східної Європи, Близького Сходу, Південно-Східної Азії. Зважаючи на це, переведення ідей антиамериканізму та європейського скептицизму з кола провідних тенденцій публічного політичного життя на його глибоку периферію насправді може забезпечити більшу стабільність не тільки ліберальних демократій, а й сучасних міжнародних відносин.

5

Інтереси зовнішньої політики Великої Британії у контексті формування міждержавного об’єднання AUKUS

80%

Hrubinko A.

|

nr 33

208-225

EN

The article is devoted to the study of the evolution of the UK's foreign policy in the period after its withdrawal from the European Union (post-Brexit period) in the context of the country's participation in the formation of the AUKUS (an abbreviation of the English names of Australia, the United Kingdom and the United States). The research methodology was formed by the principles of historicism, systematicity, and objectivity, general scientific methods of logic, comparative analysis, special historical methods of historiographic analysis, historical-systemic, chronological, historical-genetic, retrospective analysis, and comparative-historical methods of scientific knowledge. It is noted that the creation of the interstate association AUKUS in 2021 was a resonant event in the world of international politics. The agreements provide for the development of systemic military-political cooperation between the three states at the strategic level in the long term with the primacy of the US-British alliance, which will potentially have a significant impact on the configuration of the international security system, especially in the context of current attempts to revise it It is stated that the relatively recently launched international security project AUKUS has already become one of the examples of active foreign policy activities of the British governments in the post-Brexit period, which is fully consistent with the Global Britain strategy. By participating in AUKUS, the British side not only contributes to global security and strengthens its military presence in one of the key regions of world politics, protects its own geopolitical and economic interests, but also guarantees the development of high-tech knowledge-intensive industries for the long term. The project of comprehensive sectoral military and defence cooperation proposed by the United States (with the support of two allied states) reflects an attempt to maintain American and British influence in the Indo-Pacific region and globally in the face of the growing conflict with China. With the resumption of the US policy of isolationism and protectionism, and possible financial problems of the UK as the second most important partner, the AUKUS project faces uncertain prospects. Ukraine's international prospects also depend on the success or failure of the AUKUS project.

UK

Стаття присвячена дослідженню проблеми еволюції зовнішньої політики Великої Британії у період після її виходу з Європейського Союзу (період пост-Брекзиту) у контексті участі країни у формуванні міждержавного об’єднання AUKUS (абревіатура від англійських назв Австралії, Великої Британії і США). Методологію дослідження сформували принципи історизму, системності та обʼєктивності, загальнонаукові методи логіки, компаративного аналізу, спеціально-історичні методи історіографічного аналізу, історико-системний, хронологічний, історико-генетичний, ретроспективного аналізу, порівняльно-історичний методи наукового пізнання. Зазначено, що створення в 2021 р. міждержавного об’єднання AUKUS стало резонансною подією у світі міжнародної політики. За своїм змістом домовленості передбачають розвиток системної військово-політичної співпраці між трьома державами на стратегічному рівні у довгостроковій перспективі з першістю американсько-британського союзницького начала, що потенційно матиме вагомий вплив на конфігурацію системи міжнародної безпеки, тим більше в умовах сучасних спроб її ревізії. Констатовано, що започаткований відносно недавно міжнародний безпековий проєкт AUKUS уже став одним із прикладів активної зовнішньополітичної діяльності британських урядів періоду пост-Брекзиту, який цілком відповідає стратегії «Глобальна Британія». Участю в AUKUS британська сторона не лише робить внесок у глобальну безпеку й посилює свою військову присутність в одному з ключових регіонів світової політики, прикриває власні геополітичні та економічні інтереси, але й гарантує розвиток високотехнологічних наукоємких галузей промислового виробництва на тривалу перспективу. Запропонований США (за підтримки двох держав-союзників) проєкт комплексної секторальної військово-оборонної співпраці відображає намагання зберегти американський і британський вплив в ІТР та на глобальному рівні в реаліях наростання конфлікту з Китаєм. За умов відновлення американської політики ізоляціонізму і протекціонізму, можливих фінансових проблем Великої Британії як другого за значенням партнера, проєкт AUKUS чекають непевні перспективи. Від успіху чи провалу проєкту AUKUS залежать і міжнародні перспективи України.

6

Some issues of methodology of historical and legal studies of the rights of the child in the United States

80%

Ryhina O.

|

tom 10

117-129

UR

Проблема методології, віднайдення найвдаліших методів у дослідженні визначених об’єкта та предмета безсумнівно є тими ключовими завданнями, допущення помилки в яких неминуче призведе до формування неправильних суджень і висновків, поставить під сумнів об’єктивність і повноту дослідження. Це положення стосується, зокрема, правових та історико-правових досліджень, оскільки без детально розробленої методології, і це фактично аксіома, втрачається юридичне підґрунтя всеосяжності дослідження. Тому з’ясування закономірностей становлення та подальшого розвитку прав дитини в Україні, США чи будь-якій іншій державі не мислиться без детальної стратегії щодо обрання найдоцільніших методів дослідження у розкритті цієї проблеми. Українські вчені, котрі своєрідним «ядром» правового дослідження визначили дитину, її правовий статус чи юридичні права, закономірно приділили значну увагу питанню методології. Безумовно, їх наукові надбання були використанні у визначенні стратегії історико-правового дослідження прав дитини в США. Крім цього, керуючись результатами досліджень, висвітлених в англомовній літературі, ми прийшли до висновку, що методологію слід розглядати як результат творчості дослідника у вирішенні поставлених завдань, яка базується, передовсім, на його світогляді. Обираючи метод історико-правового дослідження прав дитини, доцільність використання загальнофілософських методів не викликає застережень, оскільки за їх допомогою можливо пояснити причини еволюційних процесів. Навіть лише поверхневі знання про історичне видозмінення статусу дитини (правового, сімейного, суспільного), дозволяє констатувати, що становище дитини в ХХ чи ХХІ століттях є кардинально іншим, ніж дитини, яка жила в добу стародавнього світу чи середньовіччя. Специфіка дослідження схилила до врахування фундаментальної ідеї М.Блока про те, що предметом історичного дослідження повинна бути «людина в часі», а отже, дослідник повинен зрозуміти людину минулого. Застосовуючи аналогію, вважаємо, що відповідна ідея стосується й дитини. Специфіка історикоправового дослідження прав дитини в США вимагає звернення до правового аналізу низки нормативних актів, в яких ці права передбачені, та до судових рішень, в яких зміст цих прав може роз’яснюватися, схилили до використання доктринального методу. Загалом, особливість предмета дослідження, зумовлена його динамічністю, потреба з’ясування та пояснення чинників, з якими «співіснувала» дитина в США у різні історичні епохи та на різних етапах своєї життєдіяльності аж поки не відбулася трансформації її правового статусу від статусу дитини до статусу повнолітньої особи, вимагає застосування всього комплексу загальнонаукових і спеціально-наукових методів дослідження.

PL

Problem metodologii, stosowania najbardziej skutecznych metod w badaniu określonego obiektu i przedmiotu to są niewątpliwie kluczowe zadania, w których niedopuszczalne jest popełnienie błędu, gdyż prowadzi to do tworzenia nieprawidłowych opinii i wniosków, podważa wiarygodność i kompletność badania. Regulamin ten obowiązuje zwłaszcza w badaniach prawnych i historycznoprawnych, ponieważ bez szczegółowo opracowanej metodologii (i to jest faktycznie aksjomat) podstawa prawna dla kompleksowego badania niewątpliwie zostaje utracona. Dlatego wyjaśnienie prawidłowości kształtowania i dalszego rozwoju zagadnienia praw dziecka na Ukrainie, w Stanach Zjednoczonych lub w każdym innym państwie nie jest możliwe bez szczegółowej strategii wyboru najbardziej odpowiednich metod badawczych w celu rozwiązania tego problemu. Ukraińscy naukowcy, dla których podstawowymi obiektami badania prawnego są dziecko, jego status prawny i prawa, oczywiście wiele uwagi poświęcili kwestii metodologii. Niewątpliwie ich osiągnięcia naukowe zostały wykorzystane podczas opracowania strategii badania historycznoprawnego praw dziecka w Stanach Zjednoczonych. Ponadto, na podstawie wyników badań zawartych w literaturze angielskojęzycznej doszliśmy do wniosku, że metodologia powinna być traktowana jako rezultat twórczości badacza w rozwiązywaniu ustalonych zadań, opierającej się głównie na jego światopoglądzie. W metodzie badania historycznoprawnego praw dziecka właściwość stosowania ogólnych metod filozoficznych nie wywołuje zastrzeżeń, ponieważ mogą one pomóc wyjaśnić przyczyny procesów rozwojowych. Nawet pobieżna wiedza na temat historycznego przekształcenia statusu dziecka (prawnego, rodzinnego, społecznego), pozwala stwierdzić, że sytuacja dziecka w XX lub XXI w. zasadniczo różni się od sytuacji dziecka w epoce starożytnego świata lub średniowiecza. Specyfika badań skłoniła nas do wzięcia pod uwagę fundamentalnej idei M. Bloka, że przedmiotem badań musi zrozumieć człowieka przeszłości. Stosując analogię, uważamy, że ten dotyczy to również dziecka. Specyfika badania historycznoprawnego praw dziecka w Stanach Zjednoczonych wymaga odwołania się do analizy prawnej szeregu aktów normatywnych, w których te prawa są przewidziane, oraz do decyzji sądu, w których można wyjaśnić treść tych praw. Ogólnie rzecz biorąc, specyfika przedmiotu badania wynika z jego dynamizmu, potrzeby wyjaśnienia i objaśnienia czynników, które wpływały na dziecko w Stanach Zjednoczonych w różnych epokach historycznych i na różnych etapach jego życia, aż do zmiany jego statusu prawnego ze statusu dziecka na status osoby pełnoletniej. Wymaga to użycia całego zestawu naukowych metod badawczych zarówno ogólnych, jak i specjalnych.

7

Постать Лонгина Цегельського в розвитку міжнародних відносин і дипломатії Західноукраїнської Народної Республіки

80%

Polych M.

Проблеми всесвітньої історії

|

2023

|

nr 21

196-206

EN

This article traces the formation of Longyn Tsegelskyi’s worldview and personality. His personality as a politician and public figure in the last period of the Austro-Hungarian Empire is considered. His participation in the student movement and the first steps in his political career are characterized. It is emphasized that the ambassadorial activity of L. Tsegelskyi began in the period when the Western Ukrainian society was in the legal field of the Austro-Hungarian monarchy. Thanks to his clear position and oratorical skills, he exposed the anti-people policy of the tsarist government, criticized and condemned Galician Muscophilism, and defended the interests and rights of Ukrainian peasants. In addition, the political activity of L. Tsegelsky during the First World War was analyzed. The state-building and international activities of L. Tsegelkyi during the national liberation struggles of 1918–1921 were analyzed. It was noted that L. Tsegelkyi stood out among the Galician political elite with theoretical and political training, far-sightedness and a convincing position. From the beginning of the liberation struggle, the politician advocated the full provision of autonomy and political equality of national minorities, whose nationalization could be carried out primarily by peaceful, legitimate and governmental methods. It is noted that the period of L. Tsegelskyi’s life, connected with his state-building activities during the period of the West Ukrainian People’s Republic, deserves special attention. L. Tsegelsky was the initiator of various state and political actions, showed considerable activity in various meetings, gatherings, demonstrations and meetings. His work was analyzed when, after the announcement of the annexation of Ukrainian lands, he simultaneously became the Deputy Minister of Foreign Affairs of the Ukrainian People’s Republic in Kyiv.

UK

У статті простежено фopмyвання світогляду та особистості Лонгина Цeгельcькoго. Розглянуто його особистість як політика і громадського діяч в останній період існування Авcтрo-Угоpcької імперії. Oxaрактеризовано його участь у cтyдентськомy русі та перші кроки у політичній кар’єрі. Підкреслено, що посольська діяльність Л. Цeгeльcького розпочалася в період, коли заxідноyкраїнське суспільство перебувало у правовому полі Aвстpо-Угopської монархії. Завдяки чіткій позиції та ораторським здібностям він викривав антинародну політику цісарського правління, критикував і засуджував галицьке москвофільство, захищав інтереси і права українських селян. Окрім того, проаналізовано політичну діяльність Л. Цегельського у роки Першої світової війни. Проаналізовано державотворчу та міжнародну діяльність Л. Цeгeльcького у роки національно-визвольних змагань 1918–1921 рр. Зазначено, що серед галицького політикуму Л. Цeгeльcький виокремлювався теоретичною та політичною підготовкою, далекоглядністю та переконливою позицією. З початку визвольних змагань політик виступав за повне забезпечення автономії і політичної рівноправності національних меншин, peaлізацію яких можна було б здійснити насамперед мирними, лeгiтимно-пpaвовими методами. Зазначено, що особливої уваги заслуговує період життя Л. Цегельського, пов’язаний із його дepжавотворчою діяльністю у період Західноукраїнської Народної Республіки. Л. Цегельський виступав ініціатором різного роду державно-політичних акцій, виявляв чималу активність у різних зустрічах, зібраннях, маніфестаціях і нарадах. Проаналізовано його роботу після проголошення злуки українських земель коли він став одночасно заступником міністра закордонних справ Української Народної Республіки в Києві.

8

Латвія – НАТО: інтеграція і співпраця в регіоні Балтійського моря

80%

Кириченко О. В.

|

nr 16

74-101

EN

The article uses the methodology of geopolitics analysis to identify the basic characteristics of NATO’s current policy towards Latvia and the rest of the Baltic Sea countries. This region with the collapse of the former Soviet Union seemed to be one of the most stable in terms of military security. However, at present, especially after the Revolution of Dignity in Ukraine and the subsequent Russian aggression against our country, there is a noticeable increase in general tensions in the Baltics between NATO states and the Russian Federation and its allies. A study on the example of Latvia, devoted to the development of the military-political situation in the region, gives grounds to conclude that the current increase in the military presence in the Baltics is due to the need to strengthen the protection of the Baltic States from the Russian threat. The latter does not rule out the possibility of further NATO expansion not only to the East but also to the North at the expense of Sweden and Finland. Modern events in the Baltic region can be characterized as part of the next stage of the positional game on the world “chessboard”, where today the winning situation for the Anglo-Saxon strategy is obvious. At the same time, Russia’s geopolitical interests in the Baltic area, including Latvia, have remained virtually unchanged. The western vector of the republic’s development only strengthened Moscow’s attention through deeper and timely monitoring and analysis of the situation in its western neighbors in order to prevent the final and irreversible exit of the Baltic countries from the sphere of Russian influence. The article is intended to help Ukraine to understand and study the unique experience of the transition of a certain post-Soviet country from one political state to another, which is needed not so much for history, but for the purpose of developing modern political and diplomatic methods of cooperation with the leadership of Latvia, as well as the practical application of its experience in its activities on the path of Euro-Atlantic integration. The focus of NATO and, first of all, the United States, on strengthening its presence in the Baltic Sea region is capable of influencing the relations between the Baltic countries that have developed as a result of many years of cooperation. The emphasis on the military component clearly outlines the differences in approaches between NATO member states (Denmark, Poland, Germany, the Baltic countries and Norway), neutral states (Sweden, Finland) and the CSTO allies (Russia and Belarus).

UK

У статті шляхом методології аналізу геополітики визначені базові характеристики актуальної політики НАТО щодо Латвії та решти країн Балтійського моря. Даний регіон з розпадом колишнього СРСР уявлявся одним з найбільш стабільних з точки зору військової безпеки. Однак на даний час, особливо після Революції гідності в Україні та подальшої російської агресії проти нашої країни, на Балтиці помітне зростання загальної напруженості між державами НАТО та Російською Федерацією з її союзниками. Проведене дослідження на прикладі Латвії, присвячене розвитку військово-політичної ситуації в регіоні, дає підстави для висновку про те, що нинішнє нарощування військової присутності в Прибалтиці пов’язано з необхідністю посилення захисту балтійських країн від російської загрози. Останнє не виключає можливості подальшого розширення НАТО не лише на Схід, а й на Північ за рахунок Швеції і Фінляндії. Сучасні події в Балтійському регіоні можна охарактеризувати як частину чергового етапу позиційної гри на світовій «шахівниці», де станом на сьогодні виграшна ситуація для англосаксонської стратегії очевидна. Водночас, геополітичні інтереси Росії на балтійському напрямку, зокрема в Латвії, залишилися практично незмінними. Західний вектор розвитку республіки лише посилив увагу Москви шляхом більш глибокого і своєчасного моніторингу та аналізу ситуації у її західних сусідів з метою запобігти остаточному і незворотному виходу балтійських країн зі сфери російського впливу. Стаття покликана посприяти осмисленню і вивченню Україною унікального досвіду переходу певної пострадянської держави з одного політичного стану в інший, що потрібно не стільки для історії, скільки з метою опрацювання сучасних політико-дипломатичних методів співробітництва з керівництвом Латвії, а також практичного застосування її досвіду в своїй діяльності на шляху євроатлантичної інтеграції. Націленість НАТО і в першу чергу США на посилення своєї присутності в регіоні Балтійського моря здатна вплинути на сформовані в результаті багаторічної співпраці зв’язки між балтійськими країнами. Акцент на військову складову чітко зображує відмінності в підходах між державами-членами НАТО (Данією, Польщею, ФРН, країнами Балтії та Норвегією), нейтральними державами (Швецією, Фінляндією) і союзниками по ОДКБ (РФ і Білоруссю).

9

Створення Українського конгресового комітету Америки та його діяльність у період «холодної війни»

80%

Sukhobokova O.

Проблеми всесвітньої історії

|

2023

|

nr 21

112-127

EN

The article deals with the creation and activity of the Ukrainian Congress Committee of America during the Cold War. It is the main organization of the Ukrainian diaspora in the United States, which brings together more than 30 leading public, cultural, religious organizations. It represents the interests of the Ukrainian Diaspora of the United States and lobbies the interests of Ukraine in the US authorities and the world community. The author traced the historical preconditions and circumstances of the creation of the Ukrainian Congress Committee of America and concluded that the founding of the organization demonstrated a new qualitative stage in the development of the Ukrainian diaspora of the United States. Its institutional design was completed, and systemic integration into the social and political space of the United States was launched, including interaction with the highest state power. Attention is focused on determining the main activities of the Ukrainian Congress Committee of America and their implementation during the Cold War. Thus, one of the main tasks of the Committee was to protect the rights of the Ukrainian people to self -determination and democratic freedoms, including national self -expression, religious and political freedom, cultural development in Ukraine and abroad, in particular in the United States. The majority in the Ukrainian diaspora considered this mission the main thing of their lives. Therefore, this has become the most important unifying factor for various Ukrainian organizations and forces in the US around the Ukrainian Congress Committee of America. During the second half of the 1940s-1991, the activity of the Ukrainian Congress Committee of America was aimed at promoting the essence and tasks of the Ukrainian national liberation movement, exposing the USSR policy towards the Ukrainian people, protection of human rights and Ukrainian nation in the USSR, gaining support for the idea of independence of Ukraine. As well as the formation of a positive image of the Ukrainian nation in the United States and the international arena, preserving the national identity and culture of the Ukrainian people, the unification of the Ukrainian diaspora in America and the world. In fact, the UCCA appears as the first Ukrainian lobby in the US political party, which effectively defended the interests of Ukraine and the Ukrainian people, and made a significant contribution to the proclamation and recognition of Ukraine's independence.

UK

У статті розглянуто створення та діяльність у другій половині 1940-х – 1991 рр. Українського конгресового комітету Америки – центральної «парасолькової» організації української діаспори у США, що об’єднує понад 30 провідних українських громадських, культурних, релігійних організацій, представляє інтереси української діаспори Сполучених Штатів та лобіює інтереси України перед владою США і світовою спільнотою. Простеживши історичні передумови та обставини створення Українського конгресового комітету Америки, автор доходить висновку, що його заснування ознаменувало якісно новий етап у становленні української діаспори США: завершення її інституалізації та початок системної інтеграції в суспільно-політичний простір США, зокрема взаємодії з вищою державною владою. Увага акцентується на визначенні головних напрямків діяльності Українського конгресового комітету Америки та їх реалізації в роки «холодної війни». Так одним з основних завдань Комітету було визначено захист прав українського народу на самовизначення і демократичні свободи, серед яких національне самовиявлення, релігійну і політичну свободу, культурний розвиток в Україні та поза нею, зокрема у США. Саме ця місія, яку більшість української діаспори вважала головною справою свого життя, й стала найважливішим об’єднуючим чинником різних українських організацій та сил США навколо Українського конгресового комітету Америки. Протягом другої половини 1940-х – 1991 рр. діяльність Українського конгресового комітету Америки спрямовувалася на популяризацію суті та завдань українського національно-визвольного руху, викриття політики СРСР щодо українського народу, захист прав людини та української нації в СРСР, здобуття підтримки ідеї незалежності України, а також формування її позитивного іміджу у США та на міжнародній арені, збереження національної ідентичності й культури українського народу, об’єднання української діаспори в Америці та всьому світі. Фактично, УККА постає як перше українське лобі у політикумі США, що ефективно відстоювало інтереси України та українського народу, і зробило значний внесок у проголошення та визнання світом незалежності України.

10

Специфіка допомоги держав Заходу Україні у війні з Російською Федерацією

80%

Lakishyk D.

Проблеми всесвітньої історії

|

2023

|

nr 23

83-93

EN

The article examines the peculiarities of the support of Ukraine by the leading states of the transatlantic region in the war with the Russian Federation. It is noted that the largest support for Ukraine since the full-scale invasion of Russian troops is provided by the USA, as well as EU countries, in particular Germany, France, Italy, etc. The aid provided to Ukraine by Great Britain, which is able to act faster and more actively outside the EU structure, is highlighted separately. It is also emphasized that the sufficiently intensive assistance of the Scandinavian countries, which to one degree or another, both independently and in coalition with each other and other European countries, join joint efforts in opposing democracy to dictatorship. It is noted that at the end of the second year of the war between Ukraine and the Russian Federation, certain questions arise regarding the further support of Ukraine by partners – how certain priorities change in accordance with the domestic political situation in a certain country. It is noted that despite the diversity of opinions regarding further assistance to Ukraine, the statements of the leaders of the countries, their real steps in the formation of security policies aimed at strengthening their defense capabilities, including the deepening of defense cooperation with Ukraine, give grounds to talk about the long-term perspective of their support of the Ukrainian state. The thesis that the current transformation of the international order depends on how and how decisively the Western countries will show themselves in such a destabilization path, how consolidated will be their actions to protect democratic values in contrast to growing authoritarianism, is indisputable, because the war in Ukraine is only one of manifestations of this global confrontation.

UK

У статті досліджуються особливості підтримки України провідними державами трансатлантичного регіону у війні з РФ. Зазначається, що найбільшу підтримку України з моменту повномасштабного вторгнення військ Росії здійснюють США, а також країни ЄС, зокрема Німеччина, Франція, Італія тощо. Окремо виділяється допомога, що надається Україні Великою Британією, яка має змогу діяти швидше й активніше поза структурою ЄС. Також наголошується на достатньо інтенсивній допомозі країн Скандинавії, які в тій чи іншій мірі, як самостійно так і в коаліції одна з одною, й іншими країнами Європи, доєднуються до спільних зусиль у протистоянні демократії диктатурі. Констатується, що під кінець другого року війни України та РФ, постають певні питання щодо подальшої підтримки України партнерами – як змінюються ті чи інші пріоритети відповідно до внутрішньополітичної ситуації в певній країні. Зазначається, що попри різновекторність думок щодо подальшої допомоги Україні, все ж заяви лідерів країн, їх реальні кроки у формуванні безпекової політики, що мають на меті зміцнення їх обороноздатності, включно з поглибленням співпраці в оборонній сфері з Україною, дають підстави говорити про довгострокову перспективу їх підтримки української держави. Беззаперечною є теза про те, що нинішня трансформація міжнародного порядку залежить від того, як і наскільки рішуче проявлять себе країни Заходу у такого штибу дестабілізації, наскільки консолідованими будуть їх дії на захист демократичних цінностей на противагу зростаючому авторитаризму, адже війна в Україні є лише одним з проявів цього глобального протистояння.

11

Арктична політика КНР: виклики регіональній безпеці (1990-ті – 2020-ті рр.)

80%

Horobets O.

Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки

|

2021

|

nr 30

377-388

EN

The article analyzes the evolution of China's Arctic policy, which has expanded over three decades from individual polar research to observer status in the Arctic Council and the existence of a state Arctic strategy. China and Russia have established mutually beneficial cooperation in the Arctic region in such conditions, when in many areas there are fundamental contradictions between the countries. The West did not have a long-term strategy capable of responding to current security challenges, including in the Arctic. When Russia tried to regain lost positions on the world stage in 2007-2008, China became an increasingly influential player in the world. If before the Arctic had been outside the lines of rivalry for decades, the question of the Far North as an arena of military competition began to take first place. China has become a long-term threat to both the United States and Russia. In previous years, with the help of the China, Moscow had the opportunity to receive the necessary investments and technologies for large-scale Arctic projects. The more Beijing attempts to establish itself as an influential player in the Arctic, the more the threat to other Arctic countries will grow. The Russian Federation has positioned itself as a leader in the region. The country's policy was aimed at strengthening this status through regional control and expansion of the military presence. This led to a response from the United States and NATO countries. In Russia it was assessed as a threat. The question arises as to what the strategy of the United States should be, and whether it will be possible to resist the costly arms race. If not, then the competition will be concentrated in the political and economic spheres. A particular aspect is the rapid militarization of the Arctic region after 2014, primarily due to changes in Russia's military strategy, which extends to the North. This has led to the tensions between the United States and Russia. China has not yet resorted to expand its military power in the Arctic. China's policy of economic and infrastructural influence is opposed to military methods. The effectiveness of Chinese non-military methods of influence is assessed.

UK

У статті проаналізовано еволюцію арктичної політики Китаю, яка за три десятиліття розширилась від окремих полярних наукових досліджень до статусу країни-спостерігача в Арктичній раді та наявності державної арктичної стратегії. КНР та РФ налагодили взаємовигідне співробітництво в Арктичному регіоні в таких умовах, коли за багатьма напрямками присутні принципові протиріччя між країнами. Захід не мав довготермінової стратегії, здатної зреагувати на сучасні виклики безпеки, зокрема в Арктичному регіоні. Коли у 2007–2008 роках Росія вдалася до спроб повернути собі втрачені позиції на світовій арені, Китай ставав все впливовішим гравцем у світі. Якщо до цього Арктика десятки років була за межами ліній суперництва, питання Крайньої Півночі, як арени військової конкуренції, почало посідати перші місця. Окремий аспект – швидка мілітаризація Арктичного регіону після 2014 року, насамперед, через зміни в російській військовій стратегії, яка поширюється на Північ. Це призвело до напружених відносин між Сполученими Штатами та Росією. Китай поки не вдавався до розширення своєї військової потуги на Арктику. Тому військовим методам протиставляється китайська політика впливу в інфраструктурній та економічній сферах, а також оцінюється їх ефективність. У статті здійснено аналіз перспектив Північного морського шляху стати міжнародною морською транспортною артерією в умовах, коли РФ з 2014 року переправила значні військові ресурси в Арктику, зокрема для закріплення за собою прав на контроль Північного морського шляху.

12

Серія «The Foreign Relations of the United States» (FRUS) як приклад офіційної документальної історії

80%

Klynina Т.

The International Relations of Ukraine: Scientific Searches and Findings

|

2023

|

nr 32

262-280

EN

The purpose of the article is to reveal the idea of the emergence and evolution of the FRUS publication as the gold standard of official documentary history, to analyze the main periods of the collection's development, focus on the legislative basis for the publication of the series and the problems of understanding the FRUS series as an example of the transparency of the American government. Analyzing the scientific work on the topic of the study, the author draws attention to two aspects: the lack of interest in this collection in the Ukrainian scientific community and the rather limited interest among the world scientific community. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, a systematic approach, and relevant general scientific methods such as problem-chronological and information analysis. The scientific novelty is determined by showing the evolution of the collection, its functional orientation, and the proposed periodization of the publication's development. Conclusions: The publication of the collection began in 1861 and was viewed by Congress not only as a means of informing the public but also as a tool to control the executive branch. No clear criteria for publishing or removing materials were made public, although there was a consensus on which materials should not be published, namely those “that would be detrimental to the public good”. The publications of the period 1861-1905 did not take into account the fact of inconvenience to foreign governments, American diplomats, or US presidents. It is emphasized that the publications of the period 1920-1945 underwent profound changes in purpose, production, design procedures, and target audience. This period is associated with the appearance of the first official order that provided for mandatory historical “objectivity” and served as a charter for the series (with minor changes) until 1991. It is pointed out that the content of the collection and the speed of its appearance were seen as direct evidence of the US government's adherence to the policy of transparency and accountability. As a result, between 1920 and 1945, the State Department released 56 volumes, covering the years between 1913 and 1930. It is noted that gradually the balance between transparency and national security became increasingly difficult. The FRUS series has been and remains a vital resource for the public, academia, political scientists, and others. After the end of World War II, the State Department redefined the transparency paradigms of the 20th century. From the 1950s to the 1980s, the imperatives of the Cold War affected the timeliness of publication, as well as the decision-making process for declassifying U.S. government documents. At the beginning of the Cold War, the FRUS series was 15 years behind on average; by the 1980s, this gap had doubled to about 30 years. The volumes were also subjected to greater scrutiny by the U.S. government before being released. This was partly a result of expanding bureaucratic frameworks and partly a consequence of the Cold War. The publications of the second half of the twentieth and early twenty-first centuries moved away from the functional component of the nineteenth century and instead became a means of a certain historical transparency. The FRUS publications will allow us to analyze not only the evolution of US diplomatic skill but also the policy of openness as a key element of democratic development.

UK

Мета статті полягає в розкритті ідеї виникнення та еволюції видання FRUS як золотого стандарту офіційної документальної історії, аналізі основних періодів розвитку збірки, акцентуванні уваги на законодавчому підґрунті видання серії та проблемах розуміння серії FRUS як прикладу прозорості американського уряду. Аналізуючи науковий доробок із теми дослідження, авторка звертає увагу на два аспекти: відсутність інтересу до цієї збірки в українській історіографії та достатньо обмежену зацікавленість серед світової наукової спільноти. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, системному підході й відповідних загальнонаукових методах, таких як проблемно-хронологічний і метод інформаційного аналізу. Наукова новизна визначається розкриттям еволюції збірки, її функціональної спрямованості, а також пропонується періодизація розвитку видання. Висновки: Видання збірки розпочалося в 1861 році й розцінювалося Конгресом не лише як засіб інформування громадськості, але й як інструмент контролю над виконавчою владою. Також не було оприлюднено жодних чітких критеріїв для видання, вилучення матеріалів, хоча загальний консенсус підтримувався щодо того, які матеріали не слід оприлюднювати, а саме ті, «які погано вплинуть на суспільне благо». Видання періоду 1861 – 1905 років не брали до уваги факт незручності для іноземних урядів, американських дипломатів або президентів США. Наголошується, що видання періоду 1920 – 1945 років зазнали глибоких змін у меті, виробництві, процедурах оформлення та цільовій аудиторії. Цей період пов'язаний із появою першого офіційного наказу, який передбачав обов’язкову історичну «об’єктивність» і слугував статутом для серії (із незначними змінами) до 1991 року. Вказується, що зміст збірки та швидкість її появи розцінювалися як прямий доказ дотримання урядом США політики прозорості й підзвітності. Як результат, між 1920 і 1945 роками Державний департамент випустив 56 томів, що охоплювали період між 1913 і 1930 роками. Зазначається, що поступово баланс між прозорістю та національною безпекою ставав дедалі складнішим. Серія FRUS була й залишається життєво важливим ресурсом для громадськості, наукової спільноти, політологів, тощо. Після закінчення Другої світової війни Державний департамент переосмислив парадигми прозорості ХХ століття. З 1950-х до 1980-х років імперативи «холодної війни» вплинули на своєчасність видання, а також на ухвалення рішень щодо розсекречення документів уряду США. З початком «холодної війни» видання серії FRUS відставало в середньому на 15 років; до 1980-х років це відставання подвоїлося приблизно до 30 років. Перед оприлюдненням томи також піддавалися більшій перевірці в уряді США. Частково це було наслідком розширення бюрократичних рамок, частково – наслідком «холодної війни». Видання другої половини ХХ – початку ХХІ століття відійшли від функціональної складової ХІХ століття, й натомість стали засобом певної історичної прозорості. Видання FRUS дозволять проаналізувати не лише еволюцію дипломатичної майстерності США, а й політики відкритості як ключового елемента демократичного розвитку.

13

США–Талибан: трудности и перспективы реализации мирного соглашения

80%

Veretilnyk O.

Studia Orientalne

|

2022

|

nr 1(21)

29-40

RU

В данной работе представлены результаты анализа мирного соглаше- ния, подписанного Соединенными Штатами Америки и Движением Та- либан от имени Исламского эмирата Афганистан. Это соглашение при- звано завершить войну в Афганистане, в которой принимают участие США, страны НАТО и их союзники. Целью проведенного исследования был поиск ответа на вопрос: может ли это соглашение привести к миру в Афганистане? Основными методами исследования были: метод ана- лиза содержания и метод институционально-правного анализа.

EN

The article presents an analysis of the peace agreement signed between the United States of America and the Taliban on behalf of the Islamic Emirate of Afghanistan. This agreement is intended to end the war in Afghanistan, in which the United States, NATO countries, and their allies are participating. The aim of the study was to answer the question: can this agreement lead to peace in Afghanistan? The main research methods were the content analysis methodology and the institutional-legal methodology.

14

The Syrian war: The Russian factor

80%

Jamsheer H. A.

Studia Orientalne

|

2016

|

nr 1(9)

15-27

RU

Статья рассказывает о участии России в сирийском конфликте в его новом этапе, начиная с серьезного военного вмешательства в конце 2015 года и снижения интенсивности несколько месяцев спустя. США и Россия достигли соглашения о сирийской войне о прекращении перестрелки между противоборствующими силами правительства и «умеренной» оппозиции, начиная с 12:00 по дамасскому времени 26 февраля 2016 года. Это соглашение положило начало нового раунда переговоров в рамках Женевского процесса, которые с перерывами продолжаются и по сей день. Статья посвящена участию России в упомянутой войне. Обращает внимание на более ранние стадии российского присутствия в Сирии, а также на фон ближневосточной и международной политики России в период правления Путина.

PL

Artykuł dotyczy udziału Rosji w nowej fazie konfliktu syryjskiego. USA i Federacja Rosyjska doszły do porozumienia w kwestii powstrzymania wymiany ognia między wojującymi siłami rządu i „umiarkowanej” opozycji w Syrii, począwszy od godziny 12.00 czasu damasceńskiego dnia 26 lutego 2016 r. To porozumienie zapoczątkowało nową rundę rozmów w ramach procesu genewskiego, które z przerwami pozostają w toku do dnia dzisiejszego. Autor zajmuje się zaangażowaniem rosyjskim w wymienionej wojnie. Wraca też do wcześniejszych etapów obecności rosyjskiej w Syrii, a także do tła rosyjskiej polityki bliskowschodniej i międzynarodowej w okresie przywództwa Putina.

15

US-China Rivalry in the Age of Coronavirus - Prospects

80%

Rezmer-Płotka K.

Studia Orientalne

|

2020

|

nr 2(18)

48-61

RU

Китайско-американское соперничество происходит во многих областях. В этой статье основное внимание уделяется технологической области, которая играет наибольшую роль во время пандемии коронавируса (COVID-19). Кроме того, научно-технический прогресс имеет решающее значение для сохранения преимущества перед другими странами. Полезной концепцией для анализа является соперничество держав, позволяющее ответить на вопрос исследования: что такое пандемия коронавируса (COVID-19), которая в настоящее время происходит в мире? Может ли она способствовать доминированию Китая в гонке сил с США? В исследовании используется качественный анализ доступных источников и, в частности, основное внимание уделяется случаю Ухани, который стал центром пандемии. Современные технологии, используемые в Китае, позволили замедлить распространение вируса в относительно короткие сроки. Результат: основываясь на анализе, можно предположить, что Китай ускорил работу над искусственным интеллектом, который может стать одним из ключевых факторов для получения доминирования над США в соперничестве за власть.

EN

The China-US rivalry takes place on many areas. In this article, attention is focused primarily on the technological area that plays the largest role during the coronavirus pandemic (COVID-19). In addition, scientific and technical progress is crucial for maintaining an advantage over other countries. A useful concept for the analysis is the rivalry of the powers allows to answer the research question: what is the coronavirus pandemic (COVID-19), which is currently taking place in the world, potential to contribute to China’s predominance in the race of powers with the US? The study uses a qualitative analysis of available sources and focuses, among others, on the case of Wuhan, which became the focus of a pandemic. Modern technologies used in China, allowed to slow down the spread of the virus in a relatively short time. Result: Based on the analysis, it can be assumed that China has accelerated work on artificial intelligence, which may be one of the key factors for gaining a predominance over the US in the power rivalry.

16

Metageographical Style: Post-Soviet Space and Jewishness in Anya Ulinich’s Petropolis

80%

Krasuska K.

Iudaica Russica

|

2020

|

nr 2(5)

45-60

RU

В статье используется категория метагеографического стиля для анализа избранных романов постсоветских еврейских писателей из Северной Америки, которые создают новые пространственные конфигурации по отношению к бывшему „Второму миру”. Эти изменения конфигурации хорошо видны в сравнении с современной неиммигрантской еврейской американской литературой, особенно с романами постхолокоста. Литературные тексты, побуждающие переосмыслить укоренившиеся пространственные и региональные геополитические разделения касаются как пространства США, так и территории бывшего Советского Союза. В результате они образуют оси сходства и их недостатков, которые не совпадают с гегемонистским разделением пространства на «Первый» и (бывший) «Второй мир». В качестве примера в этой статье рассматривается «Петрополис» Ани Улинич, показывая трансрегиональные связи между городом в Сибири, откуда происходит героиня книги, Афро-русская еврейка, и ее первоначальным иммиграционным направлением в США - Феникс в Аризоне.

PL

Artykuł wprowadza kategorię metageograficznego stylu do analizy wybranych powieści poradzieckich żydowskich pisarzy północnoamerykańskich, którzy budują nowe konfiguracje przestrzenne w odniesieniu do byłego „Drugiego Świata”. Owe rekonfiguracje są dobrze widoczne w porównaniu ze współczesną nieemigrancką żydowską literaturą amerykańską, a szczególnie w porównaniu z powieściami post-holokaustowymi. Teksty literackie, które zachęcają nas do przemyślenia na nowo zakorzenionych przestrzennych i regionalnych podziałów geopolitycznych osadzone są jednocześnie w przestrzeni USA, jak i byłego Związku Sowieckiego. W ten sposób tworzą osie podobieństw oraz ich braku, które nie pokrywają się z hegemonicznym podziałem przestrzeni na „Pierwszy” i (były) „Drugi Świat”. Jako przykład, artykuł ten omawia Petropolis Anji Ulinich, ukazując transregionalne powiązania między miastem na Syberii, z którego pochodzi bohaterka książki, Żydówka afro-Rosjanka, a jej pierwotnym celem imigracji w USA - Phoenix w Arizonie.

17

Радянська агресія в Афганістані (1979–1989 рр.) і американсько-пакистанські відносини

80%

Ковальков О. Л.

Проблеми всесвітньої історії

|

2022

|

nr 18

128-143

EN

The impact of the Soviet aggression in Afghanistan in 1979–1989 on US–Pakistan relations on the basis of predominantly American-Pakistani documents and memoirs has been examined in the article. Soviet intervention in Afghanistan led to the deterioration of Soviet-American relations, the curtailment of “détente” and the escalation of the Cold War. One manifestation of this was the United States’ full support for the Afghan opposition. The USA needed Pakistan as allies in this policy but it was sandwiched between Soviet-occupied Afghanistan and unfriendly India, so it needed reliable allies. In addition, the Afghan opposition parties’ headquarters, Mujahedeen training camps were located in Pakistan with almost 3 million settled refugees. The USA and Pakistan were mutually interested in close cooperation. The conditionality of changing the format of US-Pakistani relations by the civil war in Afghanistan and the involvement of the USSR on the side of the ruling People’s Democratic Party of Afghanistan have been proved. The relations between the USA and Pakistan in the 1980s developed in two directions: official and covert but under the Afghan crisis influence the United States gave in to its principles. Despite the dictatorial regime, violation of the conditions of nuclear non-proliferation the USA has significantly expanded its military-technical and economic assistance to Pakistan. This significantly strengthened the country's defense capabilities and position of M. Ziyaul-Haq’s regime and Pakistan has become in general one of the main allies of the USA in their support of the Afghan crisis opposition. The secret cooperation between the CIA and the Pakistani Interagency Intelligence in financing and supplying military property to the Afghan Mujahedeen, providing them with intelligence, assisting in the production and dissemination of propaganda materials was important. This had a marked effect on the Afghan war outbreak, greatly strengthened the Mujahedeen’s ability to resist Soviet troops, and significantly increased the disastrous consequences of the Afghan adventure for the USSR. After the Soviet troops’ withdrawal from Afghanistan, Pakistan lost strategic importance to the USA, and most programs of US-Pakistani cooperation were curtailed.

UK

У статті на підставі переважно американських і пакистанських документів і мемуарної літератури досліджено вплив агресії СРСР в Афганістані в 1979–1989 рр. на відносини між США і Пакистаном. Радянська інтервенція в Афганістан зумовила погіршення радянсько-американських відносин, згортання «розрядки» і загострення «холодної війни». Одним із проявів цього стала підтримка Сполученими Штатами афганської опозиції. США потребували союзників у цій політиці, одним з яких став Пакистан. Він був затиснутий між окупованим радянськими військами Афганістаном і недружньою Індією, тож потребував надійних союзників. До того ж у Пакистані розмістилися штаб-квартири афганських опозиційних партій, знайшли притулок майже 3 млн. біженців і були облаштовані табори підготовки моджахедів. США і Пакистан були зацікавлені у співпраці. Доведено зумовленість зміни формату американсько-пакистанських відносин громадянською війною в Афганістані та залученням у неї СРСР на боці правлячої Народно-Демократичної Партії Афганістану. З’ясовано, що відносини між США і Пакистаном у 1980-і рр. розвивались у двох напрямках: офіційному і прихованому. Під впливом афганської кризи США поступилися своїми принципами. Попри диктаторський режим і порушення умов ядерного нерозповсюдження США значно розширили військово-технічну й економічну допомогу Пакистану. Це значно посилило обороноздатність країни і посилило позиції режиму М. Зіяуль-Хака. Пакистан перетворився на одного з головних союзників США у регіоні загалом і в їх підтримці опозиції в афганській кризі зокрема. Важливою була таємна співпраця Центрального розвідувального управління США і пакистанської Міжвідомчої розвідки з фінансування і постачання військового майна афганським моджахедам, надання їм розвідувальних даних, сприяння у виготовленні та поширенні пропагандистських матеріалів тощо. Це мало помітний вплив на перебіг Афганської війни, значно посилило здатність моджахедів протистояти радянським військам і збільшило згубні наслідки афганської авантюри для СРСР. Після виведення радянських військ з Афганістану Пакистан втратив для США стратегічне значення, більшість програм американсько-пакистанського співробітництва були згорнуті.

18

Зовнішня політика Австралії в умовах Другої світової війні

80%

Вєтринський I. M.

Проблеми всесвітньої історії

|

2022

|

nr 18

65-88

EN

The article is related to the establishment of Australian foreign policy tradition and becoming of Australia as a subject of international relations. The significant role of the dominions during First World War Great and their help for Great Britain victory, intensified their struggle for independence. As the result of long-term efforts, dominions reached the proclamation of the Balfour Declaration in 1926 by London, which was later confirmed by the Statute of Westminster (1931), which established the authority for dominions for an independent foreign policy. The development of Australian foreign policy before and during World War II was analyzed. The evolution of the relations of the Australia and Great Britain in the context of the events of the World War II is traced, in particular the peculiarities of the allied relations of the two countries. There is shown the regional dimension of the World War II within the Asia-Pacific region, in the context of Australia and the United States actions against Japanese aggression. There are analyzed the peculiarities of external threats effect on the transformation of the Australian foreign policy strategy, in particular in the national security sphere. The main threat for Australia in that period become Japanise aggressive and expansionist policy in the Asia-Pacific region. A lot of Australian soldiers and military equipment were sent to Great Britain to support traditional allie. But in actual strategic situation in Europe there were great doubts that British troops and the navy would be able to effectively help Australians in case of an attack by Japan. Politics of national security and defense of Australia in the context of its participation in World War II is considered. In the conditions of real threat of Japanese invasion, as well as the lack of sure to receive necessary support from Great Britain, the Australian government start to find a military alliance with the USA. There were identified the key implications of World War II for Australian socio-economic system.

UK

Стаття присвячена становленню зовнішньополітичної традиції Австралії та її утвердженню в якості суб’єкта міжнародних відносин. Вагомий внесок домініонів у перемогу Британії в Першій світовій війні активізував їхню боротьбу за незалежність. Результатом тривалих зусиль домініонів, стало проголошення у 1926 р. декларації Бальфура, що згодом була підкріплена Вестмінстерським статутом (1931 р.) де закріплювалось право домініонів на незалежну зовнішню політику. Проаналізовано розвиток австралійської зовнішньої політики напередодні та під час Другої світової війни. Прослідковано еволюцію відносин Австралії з Великою Британією в контексті подій Другої світової війни, зокрема особливості союзницьких відносин двох країн. Показано регіональний вимір Другої світової війни в рамках Азійсько-Тихоокеанського регіону, зокрема співпрацю Австралії та США в контексті протистояння японській агресії. Проаналізовано особливості впливу зовнішніх загроз на трансформацію зовнішньополітичної стратегії Австралії, зокрема в сфері національної безпеки. Головною загрозою для п’ятого континенту була агресивна та експансіоністська політика Японії в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Значну кількість бійців та техніки Австралії було направлено для допомоги Великій Британії. Але стратегічна ситуація в Європі, викликала великі сумніви, що британські війська та флот зможуть ефективно допомогти австралійцям у випадку нападу Японії. Розглянуто політику Австралії щодо забезпечення національної безпеки та оборони в рамках її участі у Другій світовій війні. В умовах очевидної загрози вторгнення японців, а також відсутності перспектив отримання підтримки з боку Великої Британії, австралійський уряд почав працювати над укладенням військового союзу зі Сполученими Штатами Америки. Виявлено ключові наслідки Другої світової для соціально-економічної системи Австралії.

19

Позиція США щодо надання військової допомоги Великій Британії на початку Другої світової війни (1939-1941 рр.)

80%

Ткачук T. A.

Проблеми всесвітньої історії

|

2022

|

nr 17

110-121

EN

The article examines the problem of relations between the two leading countries of the world – Great Britain and the United States, which had a significant impact on the international political situation in the world in 1939–1941, and still have nowadays. As a vector of research, the author used the factor of American military aid to the British governments of N. Chamberlain and W. Churchill to fight against Nazi Germany. According to this, the author aimed to conduct a comprehensive analysis and his own assessment of the United States’ position on providing Britain with the necessary weapons and ammunition at the beginning of World War II. During the research the author used a comparative-historical method to analyze various factors influencing the US position on military assistance to London, a problem-chronological method to present the material in chronological order, and a statistical – to analyze the attitude of ordinary Americans on important decisions of the Roosevelt administration. That allowed the author to analyze and rethink the evolution of the United States’ position on Britain in the problem of providing military aid regarding the current geopolitical situation. The author works out that under the necessity of supporting London with various types of weapons, armament and ammunition to fight against Hitler’s regime the United States significantly changed the principles of its foreign policy – from “isolationism” in 1939 to its cancellation in the late 1941. At the same time, according to the author, this process was caused by a number of factors, including both the “isolationist” opposition in Congress and the Roosevelt administration’s gradual understanding of the Nazi regime threat to the security of the United States.

UK

У статті розглядається проблема відносин між двома провідними державами світу – Великою Британією та США, які мали величезний вплив на розвиток тогочасної міжнародної ситуації і продовжують її багато в чому визначати нині. Як вектор дослідження автор використав фактор американської військової допомоги британським урядам Н. Чемберлена та У. Черчилля для боротьби проти нацистської Німеччини. У зв’язку з цим, автор поставив за мету провести комплексний аналіз та дати власну оцінку позиції США щодо надання Великій Британії військової допомоги на початку Другої світової війни. Протягом роботи над дослідженням автор використав порівняльно-історичний метод для аналізу факторів впливу на позицію США щодо надання Лондону військової допомоги, проблемно-хронологічний – для викладення матеріалу у хронологічному порядку, а також статистичний – для відображення ставлення звичайних американців щодо важливих рішень адміністрації Ф. Рузвельта. Це дало змогу проаналізувати та переосмислити, з огляду на сучасну геополітичну ситуацію, еволюцію позиції США щодо Великої Британії стосовно проблеми надання останній військової допомоги. Автор робить висновок, що необхідність підтримки Лондона різними видами зброї, озброєння та боєприпасів для боротьби проти режиму А. Гітлера на початку Другої світової війни зумовила суттєву зміну принципів зовнішньої політики Сполучених Штатів – від «ізоляціонізму» у 1939 р. до цілковитої відмови від нього наприкінці 1941 р. Водночас, на думку автора, вказаний процес гальмувала ціла низка факторів, поміж яких – «ізоляціоністська» опозиція у Конгресі та поступове розуміння адміністрацією Ф. Рузвельта загрози Німеччини для безпеки США.

20

Ресурсна конкуренція між провідними державами на початку ХХІ ст.

70%

Fesenko M.

Проблеми всесвітньої історії

|

2023

|

nr 22

152-181

EN

The article examines the problem of resource competition between the leading participants of international relations. It is shown that the entry of developing countries into the international arena and the growing competition for access to energy resources remain serious challenges to the system of relations that has developed in the world energy sector. In the second half of the XXth century the transition of the resource base of states under state control and management began. The revision of the conditions for access to their resources and the strengthening of the positions of national companies largely determined the change in the balance of power in the production of hydrocarbons. The rapid reduction of the planet’s resource base largely determines the direction of development of the world economy and politics, as well as geopolitics. The current situation contributes to the growth of the interest of researchers and members of the business community in studying the essence of competition and the mechanisms of its action, as well as the approaches of researchers to its analysis. It has been proven that in the absence of urgent and coordinated action, the rapid increase in the inefficient use of natural resources will continue to create an incompatible burden on the environment. Today, there is an increase in the use of natural resources, unevenly distributed between countries and regions of the world. In this context, international exchange and cooperation can make a significant contribution to systemic change. Country leaders are responsible for shaping policy and decision-making and have the tools needed to bring about change for the better, including transformation at the local, national and global levels. A further test for the existing system of relations in the global energy sector may be the toughening of the positions of national oil and gas companies in the technological field. By making this strategic priority and invading areas that were previously considered the exclusive prerogative of the West, national companies are gradually shifting the center of gravity of competition in the industry to technology. Obviously, the ability of ambitions on the world stage and the ability to withstand competition for energy resources in the coming years will be tested precisely in these coordinates.

UK

У статті досліджується проблема ресурсної конкуренції між провідними учасникмаи міжнародних відносин. Показано, що вихід країн, що розвиваються, на міжнародну арену і конкуренція, що загострюється, за доступ до енергетичних ресурсів залишаються серйозними викликами системі відносин, що сформована у світовій енергетиці. У другій половині XX ст. почався перехід ресурсної бази країн під національний контроль та управління. Перегляд умов доступу до їх ресурсів та поступове посилення позицій національних компаній багато в чому визначили зміну балансу сил у сфері виробництва вуглеводнів. Стрімке скорочення ресурсної бази планети багато в чому визначає напрямок розвитку світової економіки та політики, а також геополітики. Ситуація, що складається, сприяє зростанню зацікавленості дослідників та членів бізнес-спільноти у вивченні сутності конкуренції та механізмів її дії, а також підходів дослідників до її аналізу. Доведено, що за умов відсутності невідкладних та скоординованих дій швидке зростання неефективного використання природних ресурсів продовжить створювати несумісне зі стійкістю навантаження на довкілля. Нині констатується зростання використання природних ресурсів, що нерівномірно розподілені між країнами та регіонами світу. В цьому контексті міжнародні обмін та співробітництво здатні зробити істотний внесок у зміни системного характеру. Лідери країн відповідальні за формування політики та прийняття рішень і вони мають у своєму розпорядженні інструменти, які необхідні для змін на краще, включаючи трансформацію на місцевому, національному та глобальному рівнях. Подальшим випробуванням для існуючої системи відносин у світовій енергетиці може стати посилення позицій національних нафтогазових компаній у технологічній сфері. Роблячи це стратегічним пріоритетом і вторгаючись у сфери, які раніше вважалися винятковою прерогативою Заходу, національні компанії поступово зміщують центр тяжкості конкурентної боротьби в галузі у сферу технологій. Очевидно, спроможність амбіцій на світовій арені та здатність витримувати конкуренцію за енергетичні ресурси найближчими роками випробовуватиметься саме у цих координатах.