Wyniki wyszukiwania - Biblioteka Nauki

Ten serwis zostanie wyłączony 2025-02-11.

Nowa wersja platformy, zawierająca wyłącznie zasoby pełnotekstowe, jest już dostępna.
Przejdź na https://bibliotekanauki.pl

Ograniczanie wyników

Znaleziono wyników: 3

Liczba wyników na stronie

Wyniki wyszukiwania

Wyszukiwano:
w słowach kluczowych: Німеччина

Sortuj według:

Ogranicz wyniki do:

Досвід та особливості узгодження суперечностей між Німеччиною та Францією

100%

Мітрофанова O. O.

nr 15

106-124

The article is devoted to the study of the experience and peculiarities of reconciliation of contradictions between Germany and France. The positions of the Presidents of France and Chancellors of the Federal Republic of Germany regarding the theoretical foundations and practical steps of the implementation of French-German reconciliation are studied. This paper deals with the problem of Alsace-Lorraine, a region with a border identity, which repeatedly became the cause of Franco-German disputes and passed from one state to another. The role of the individual in overcoming the contradictions between Germany and France is highlighted. The factor of European integration is considered, which not only contributed to the reconciliation of contradictions between Germany and France, but also turned the two states into leaders of a united Europe. The Elysee Treaty and its implementation were analyzed. The military cooperation between France and Germany is investigated. The problem of historical memory and the desire to reconcile the contradictions between Germany and France are revealed. It is proved that the experience and peculiarities of reconciliation of contradictions between Germany and France testify to the fact that the real reconciliation of the two leading states directed their efforts towards a more global goal – the creation of a common Europe. It was concluded that the mechanisms for achieving Franco-German reconciliation are interesting for studying and borrowing, taking into account national characteristics in the reconciliation of other European countries, and regions with borderline identities. The French-German experience may be useful for application in Polish-Ukrainian relations. The main conclusion from the analysis of the experience and the peculiarities of reconciling the contradictions between Germany and France is that their implementation led to unexpected and far-reaching consequences that once seemed just a dream. At the beginning of European integration in the 50s of the twentieth century, it was difficult to imagine the contemporary EU with its common currency, the Schengen area, developed economy, social programs. Franco-German reconciliation was transformed into the fruitful work of the Franco-German tandem, on the success of which depends not only the future of France and Germany, but the evolution of the entire united Europe.

Стаття присвячена дослідженню досвіду та особливостям узгодження суперечностей між Німеччиною та Францією. Досліджуються позиції президентів Франції та канцлерів ФРН з теоретичних засад та практичних кроків втілення французько-німецького примирення. У статті досліджується проблема Ельзасу-Лотарингії, регіону з порубіжною ідентичністю, який неодноразово ставав причиною французько-німецьких суперечок та переходив зі складу однієї держави до іншої. Виокремлюється роль особистості у подоланні суперечностей між Німеччиною та Францією. Розглянуто чинник європейської інтеграції, який не тільки сприяв узгодженню суперечностей між Німеччиною та Францією, але перетворив дві держави на лідерів об’єднаної Європи. Проаналізовано Єлисейський договір та його реалізацію. Досліджено військове співробітництво Франції та Німеччини. Розкрито проблему історичної пам’яті та прагнення узгодження суперечностей між Німеччиною та Францією. Доведено, що досвід та особливості узгодження суперечностей між Німеччиною та Францією свідчать про те, що справжнє примирення двох провідних держав скерувало їхні зусилля на більш глобальну мету – утворення спільної Європи. Підсумовано, що механізми досягнення французько-німецького порозуміння є цікавими для вивчення та запозичення з урахуванням національних особливостей у примиренні інших європейських країн та регіонів з порубіжною ідентичністю. Французько-німецький досвід цілком може бути корисним для застосування у польсько-українських відносинах. Головний висновок із аналізу досвіду та особливостей узгодження суперечностей між Німеччиною та Францією полягає у тому, що їхня реалізація призвела до неочікуваних та далекосяжних наслідків, які колись здавалися лише мрією. На початку європейської інтеграції у 50-х рр. ХХ ст. важко було уявити сучасний ЄС з його спільною валютою, Шенгенською зоною, розвиненою економікою, соціальними програмами. Французько-німецьке примирення трансформувалося у плідну роботу французко-німецького тандему, від успіху якого залежить не тільки майбутнє Франції та Німеччини, але еволюція всієї об’єднаної Європи.

Podmioty suwerennej władzy państwowej w XX-wiecznych Niemczech

100%

Ławniczak A.

tom 8

51-71

У різних країнах, у тому числі й у Німеччині, суб’єкти, що здійснюють суверенну владу, поділяються на три види: теократичні, номократичні та антропократичні. Чи то в конституційному аспекті, чи то на практиці державного устрою ці три фунда- ментальні ідеї визначення Суверена зазвичай синтезуються. Зокрема, остання з них за арістотелевою системою також набуває потрійного виміру, при цьому в ХІХ–ХХ ст. антропократія в площині офіційних декларацій проявляється у монархічній та народовладній формах, однак аристократичний її елемент ані трохи не зазнав анігіляції. У формулах державного ладу, представлених у трьох німецьких конституціях: 1871, 1919 і 1949 років, можемо знайти елементи всіх трьох вище наведених концеп- цій суверенної влади. Сам факт ухвалення основного закону свідчить про вагу, яку надають праву. Та це не повинно викликати здивування у Німеччині, в країні, де саме сформовано бачення Правової держави. Отож нічого дивного, що в першій формалі- зованій загальнонімецькій Конституції, державна верхівка, яка її прийняла, зо- бов’язалась до «захисту союзної території і чинного в ній закону». Не зважаючи на різні пізніші ускладнення ситуації, Rechtsstaat (Правова держава), будучи уособлен- ням парадигми устрою, зуміла зберегти належний статус. Нині чинний основний за- кон виразніше, ніж це було в попередньому законі, підкреслює верховенство права, котре згідно з ст. 20 має пов’язувати всі три гілки державної влади. В антропократичній площині спостерігаємо в Німеччині змагання між монар- хічним та демократичним принципами. На початку перший мав перевагу – природну в ситуації октроювання першої Конституції Райху. Тим не менше легітимність її ав- тора, згідно з цісарською традицією, була подвійною: як і такою, що виходила із вер- хів, так і такою, що виходила із низів, тим самим анонсуючи перемогу останньої в ХХ столітті. Найкраще цьому посприяв факт позбавлення трону Вільгельма ІІ, що змінив ситуацію і призвів у 1919 р. до конституційного тріумфу принципу суверен- ності народу, котрий не похитнули навіть нацисти, прийшовши до влади. Хоч Гітлер як Вождь і Канцлер зосередив у своїх руках ще більше повноважень, ніж «тільки» президент Гінденбурґ. А оскільки того останнього називали Ersatzkaiser, то тим бі- льше це стосується Führera. Це означає, що в 20-ті, 30-ті та у першій половині 40-х років маємо справу із фактичною монократизацією німецького політичного ладу без офіційного повернення до монархічної ідеї. Не сталось цього і після ІІ Світової війни, не зважаючи на збереження в політичному ладі інституції Президента та Канцлера, що тільки свідчить про наступне: монократичність німецького політичного ладу на- міцно ввійшла в конституційну традицію Німеччини. У Конституції 1949 року, а точніше в Основному Законі (Grtundgesetz), знову підкреслюється важливість демократії з чітким зазначенням відокремленості «похід- ної від народу» інституційної влади, що призводить до рішучого обстоювання пред-ставницької демократії, передусім інституціолізованих у таких суб’єктах як Бундес-таґ, Президент і Канцлер. Попри сильну позицію Канцлера, Федеративна Республіка Німеччини зараховується до парламентської демократії, у зв’язку з чим можна вва- жати, що там функціонує парламентократія. А це означає, що аристократичний чин-ник, не дивлячись на те, що expressis verbis законодавець уникає згадки про його міс- це, дуже добре функціонує. Співіснування в матеріальній конституції ФРН монокра- тичної основи із аристократичною і народовладдям означає, що він становить собою втілення концепції змішаної системи Арістотеля та Полібія. Якщо йдеться про божественний фактор, то в перших двох конституціях він відсутній, проте в тексті третьої появляється слово Бог, перед яким має відповідати німецький народ. У Конституції Бог є позбавлений будь-яких традиційних контурів, які вказували б на християнську традицію. Така «теїзація» Конституції релативізує значення позитивного права, в тому числі і Конституції, а також нагадує про певні споконвічні принципи, які залишаються незмінними, на відміну від закону, який створюють люди.

There are three kinds of subjects which realized the idea of sovereign power: theocratic, nomocratic and anthropocratic. In german constitutions from 1871, 1919 and 1949 we can find the references to these conceptions. The existence of written constitution is evident proof of importance of Rechtstaat principle. German version of Rule of Law dogma is still present in any Carta Magna. In the last version of legal and positive Ius Supremum the ruling of law is accented through declaration, that all three branches of power are subordinated exactly to law. In anthropocratic dimension we observe in modern Germany the rivalry between monarchic and democratic principles. This first in the beginning is more important, but in 1919 empire was abandoned and in the official ideology commenced the domination of slogan of people’s sovereignty. Also in the time of so called Third Reich nation still is the source of power in theoretical area, though it is necessary to underline the practical monocratisation of political system. In 1949 once again in Grundgesetz was accented the democracy. God is absent in the first and the second of constitutions, but in the third He exists as the Subject, before which the Nation is responsible. It means, that legislator partially takes a relativist position in the aspect of significance of positive law in the comparison with divine right.

Локальні евакуації німецького населення окупованих регіонів СРСР взимку – навесні 1943 р.

80%

Мартиненко В. Л.

nr 13

93-106

One of the elements of the “total war” declared by the Nazi leadership in February 1943 was the massive displacement of the civilian population of the occupied Soviet territories to the deep rear. As a rule, these movements were voluntary compulsory. Among those who were also subjected to mandatory evacuation were ethnic Germans, who, as a rule, enjoyed the special patronage of the occupation authorities. Most of them, of course, could not help fearing reprisals after the return of Soviet power and therefore preferred to retreat with the Wehrmacht. As a result, during the first few months of 1943, thousands of refugees of German nationality were quickly evacuated from several occupied regions of the RSFSR, the Ukrainian SSR, and the BSSR. Some of them, by decision of the SS leadership, remained on the territory of the Reichskommissariat “Ukraine”, while others left for the imperial region of Warthegau and the General Government. Despite their very modest scale, these evacuations had at least two main outcomes. First, they became, in a sense, a prototype (especially at the organizational level) of administrative relocations that unfolded in the autumn of the same year on the territory of Ukraine. Some considerations (such as the idea of the concentration of German refugees on the right bank of the Dnieper or in Galicia) would later form the basis for further plans of the Nazi leadership. Secondly, the arrival of a fairly large contingent of Soviet Germans in the Reich required several changes to the legal framework governing the procedure for their naturalization. A significant part of these innovations will determine the fate of the majority of German immigrants from the USSR practically until the end of the war. In the presented article, based on the involvement of a significant array of documents from the archival funds of Germany, the characteristic features of the evacuation of ethnic Germans from the occupied regions of Russia, Ukraine, and Belarus in winter-spring 1943 are considered.

Одним з елементів «тотальної війни», оголошеної нацистським керівництвом у лютому 1943 р., стали масові переміщення цивільного населення окупованих радянських територій у глибокий тил. Як правило, ці переселення мали добровільно-примусовий характер. Серед тих, хто також підлягав обов’язковій евакуації, виявилися й етнічні німці, які, зазвичай, користувались особливим покровительством з боку окупаційної адміністрації. Більшість з них, зрозуміло, не могла не побоюватися репресій після повернення радянської влади і тому вважала за краще відступити разом з вермахтом. У результаті протягом першої половини 1943 р. з декількох окупованих регіонів РРФСР, УРСР та БРСР у прискореному порядку були вивезені тисячі біженців німецької національності. Частина з них, за рішенням керівництва СС, залишилася на території рейхскомісаріату «Україна», інші ж відбули до імперського краю Вартегау та Генерал-губернаторства. Незважаючи на досить скромні масштаби, ці евакуації мали, як мінімум, два головних результати. По-перше, вони стали у певному сенсі прообразом (особливо на організаційному рівні) масових адміністративних переселень, які розгорнулися восени того ж року на території України. Деякі міркування (як, наприклад, ідея концентрації німецьких біженців на правому березі Дніпра або у Галичині) пізніше стануть за основу для подальших планів нацистського керівництва. По-друге, прибуття досить численного контингенту радянських німців до Рейху вимагало внесення низки змін до нормативно-правової бази, що регламентувала порядок їх натуралізації. Значна частина цих нововведень буде визначати долю більшості німецьких переселенців з СРСР практично до кінця війни. У межах даної статті на основі залучення значного масиву документів архівних фондів Німеччини розглянуто характерні особливості евакуації етнічних німців з окупованих регіонів Росії, України і Білорусії взимку – навесні 1943 р.